Класицизм, Що таке Класицизм?
Класицизм (від лат. сlаssісus — взірцевий, зразковий) — художній стиль і напрям у європейській літературі та мистецтві у XVII — на початку XIX ст., для яких характерна орієнтація на художню творчість Давньої Греції та Давнього Риму, що проголошувалась ідеальною, класичною (зразковою), гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики («Поетика» Арістотеля), основні положення якої втілювала французька «Плеяда» (XVI ст.). Найповнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне» (1674), написаний після того, як у літературі Франції сформувався класицизм. Н. Буало встановив строгі вимоги до кожного жанру, узаконив жанрову специфіку та ієрархію жанрів. Автори класицизму брали сюжети з античної міфології та історії, використовували жанри античності (трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира тощо). Для драматургії проголошується закон трьох єдностей: єдність дії (головна дія не може перериватися не пов’язаними з нею подіями чи епізодами); єдність часу (події мають відбуватися протягом однієї доби); єдність місця (місце дії не змінювалося). Героями класицистичних творів були переважно люди високого походження.
У галузі мови вимагалася ясність та чистота, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка б відповідала засадам теорії трьох стилів. У поезії мали використовуватися певні віршові розміри. Найвизначнішими письменниками-класицистами у Франції були Ф. де Малерб, П. Корнель, Ж. Расін, Мольєр, Ж. де Лафонтен та ін. Під впливом французької літератури класицизм поширився в інших країнах Європи: Англії (Дж. Аддісон), Італії (В. Альф’єрі), Німеччині (І. Готшед), Росії (В. Тредіаковський, М. Ломоносов, Г. Державін та ін.).