Козацькі пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Найпоетичнішим циклом соціально-побутових пісень є козацькі. «Славне Запорожжя», — говорили в народі про пристанище відважних лицарів і захисників Вітчизни. Лотрами і розбійниками називала козаків польська шляхта, мріючи про цілковите панування в Україні. «Гнездом своевольства» нарекла Катерина ІІ козацьку вольницю в маніфесті 1775 р. про ліквідацію Запорозької Січі. У найтрагічніші часи національної історії запорозьке козацтво боронило свій народ від загарбників, боролося за право мати власну державу, церкву, жити на рідній землі за власними законами. У народі козаків любили і шанували, ставилися до них з особливою повагою. Козацтво символізувало мужність, честь, людську і національну гідність. Про нього складали думи, пісні, розповідали легенди й перекази.
Козацькі пісні — ліричні твори козацької доби в історії України, у яких оспівано героїчну боротьбу проти іноземних поневолювачів, життя і побут козацьких родин.
Козацькі пісні належать одночасно до ліричних та історичних творів, що зумовлено наявністю чи відсутністю в них історичних реалій. Вони охоплюють тривалий період в житті українів (ХVІ—ХVІІІ ст.), тому й відзначаються багатством тематики. У цих творах ідеться про від’їзд козака до війська («Ой три сестри-жалібниці…», «Ой у лузі та і при березі…»), його прощання з родиною («Понад морем, Дунаєм…», «Соколику-сину! Вчини мою волю…»), козацькі походи («Ой крикнула лебедонька…»), сутички з ворогами («Сади мої, сади процвітали…», «Чорна хмара наступила…») тощо. Особливо поширений у козацьких піснях мотив загибелі, смерті героя далеко від рідної домівки («Ой умирав козак…», «Чорна рілля ізорана…»). У багатьох із них звучить заклик боронити рідну землю від зайд («Ой літа орел, літа сизокрилий…», «Та не жури мене, моя мати…»). На початку XX ст. героїчні та патріотичні мотиви козацьких пісень зазвучали по-новому в стрілецькому епосі.
Емоційна наснаженість і висока художність притаманні творам цього жанру. У них реалістична конкретність поєднана з метафорично-символічною образністю, вони особливо багаті на метафори, епітети, порівняння, риторичні фігури.
Вихід козацьких загонів у похід був справжнім видовищем. Його влучно описав в оповіданні «Малі козаки» І. Крип’якевич: «Попереду їхали козацькі музики. Всі на конях з інструментами, аж дивно було глядіти. Інструментів було без числа, а такі незвичайні, що у нас ніколи не видати. Одні грали на трубах і сурмах; труби були то великі, то маленькі, довгі і короткі, деякі кручені, дивної форми, а всі світилися, як золото. Інші козаки били в бубни, а бубни також були різної величини; деякі дуже великі і голосні, а інші маленькі, що дрібонько торохтіли. Ще інші музики мали в одній руці ніби решето, а другою рукою били в нього так, як у нас грають на весіллі. Їхали на конях і бандуристи з великими бандурами перед собою, а пальцями водили по струнах то швиденько, то спроквола. А всі грали в один раз, і хоч їх було багато, двадцять-тридцять, з інструментів виходила одна пісня. Се була дивна музика. Часом грали так сумно, так ніжно, що аж біль серце стискав і хотілося плакати; то знов починали веселої, голосної, що аж поля гомоніли, а відголос ішов світами, і тужно ставало від сеї музики, й радісно. А козаки в один голос співали прекрасну пісню:
Ой, немає лучче, та немає краще,
Як у нас на Вкраїні,
Ой, немає ляха та немає пана, —
Не буде ізміни…».
Як зауважив італійський письменник і перекладач Доменіко Чамполі, «для козака шабля — його хрест, перемога — його Бог, а пісня — його молитва».
Козацькі пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій