Колискова пісня «Люлі, люлі, мій синочку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Колисанка «Люлі, люлі, мій синочку…» вражає поетичністю, вишуканістю й простотою образів, особливою щирою настроєвістю.
У давнину матері приспівували над колискою «леле». Давнє значення цього слова («заколисувати маленьку дитину») й досі зберігається в російській мові — «лелеять». Із часом слово набуло й інших значень: «пестити, голубити, плекати»; «колихати, гойдати», тобто «леліяти (леліти)». Зі словом «леле» в Україні пов’язують назву чорно-білого птаха — лелеки. На цьому ґрунті виникло повір’я, нібито маленьких дітей приносить лелека. Кажуть, діти, які хочуть мати сестричку, повинні вибігали за ворота і гукати: «Буську, буську, принеси Маруську!». Пізніше колисковий приспів «леле» був витіснений популярнішим — «люлі».
Починається колисанка ніжним «люлі, люлі», що створює довірливу атмосферу між матір’ю і дитиною. Звертаючись до сина, жінка повідомляє, що зроблену для нього колисочку прикріпить до дуба:
Люлі, люлі, мій синочку,
Справлю тобі колисочку
Та й повішу на дубочку.
Форма колиски була подібна до кола, яке, за повір’ям, як і слово «колискова», слугувало оберегом немовляти від злих сил. Виготовляли її з дуба, який здавна вважали священним деревом українців. У колисковій пісні дуб є топографічним символом — місцем, де відбуватимуться події. Тому і вибір матір’ю цього дерева не випадковий, — вона хоче, щоб сила могутнього дуба передалася її синові, й він ріс міцним і здоровим.
Поширеним тоді було замовляння, яке проказували над колискою: «Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дуб і березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости». Дуб і береза є парно-протилежними символами: дуб — чоловічий, береза — жіночий. З дубом пов’язані сини, з березою — дочки. Протилежність виражена й епітетами-антонімами: чорний — біла. Чорний означає не «поганий, зловіщий», а «особливо потужний». Ця символіка збережена й у підтексті колискової. Згадка про дуб на початку твору цілком вмотивована звертанням до синочка.
Проказуючи над дитячою колискою магічні слова, жінка висловлює прохання про цілком реальний захист дитини:
Сонце зійде, обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й накриє.
Сонце володіє життєдайною силою. Схід сонця — пора найсильнішого його впливу, тому саме її згадано в пісні. Своїм теплом воно забезпечує зростання і мужніння немовляти, плекає красу і здоров’я.
Під час сходу сонця цілющі властивості має і роса, відганяючи хворобливість, очищуючи тіло від недуги. У колисковій роса є символом очисної сили води. А листок, впавши з дерева, прикриє, захистить дитя від «поганих очей».
Заспокійливо впливає на дитину і спів пташок:
Будуть пташки прилітати
Та й будуть співати,
Дитиночку маленечку
Будуть присипляти.
Дві останні строфи — своєрідні заклинальні формули:
Колишися, колисонько,
Із дуба, із дуба,
Колишися в колисоньці,
Дитиночко люба.
Колишися, колисонько,
З орішка, з орішка,
Колишися в колисоньці,
Мамине потішко.
На перший погляд, близькість колискових пісень і замовлянь може здатися дивною. Однак аналіз творів засвідчує, що в давні часи вони належали до одного ряду словесних формул, і лише згодом колискові переросли в поетичні мініатюри з пестливими словами і ніжними звертаннями.
Колискова пісня «Люлі, люлі, мій синочку…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій