Коломийки. Український фольклор. Конспекти лекцій
Український фольклор багатий на малі пісенні жанри, зокрема танкові пісні: коломийки, частівки, шумки, гопачки, козачки, чабарашки, що, супроводжуючи танок, доповнювали його ритміку і мелодію жартами, дотепами, веселощами.
Деякі дослідники пов’язують назву коломийкового жанру з м. Коломиєю, інші вважають, що походить вона від племінної назви гуцулів, котрі мешкали біля р. Коломийка, — «коломийці». Найімовірнішим є припущення науковців щодо зв’язку терміна з назвами сербського танцю «коло», болгарського — «хоро», словацького — «коломайка», при виконанні яких з великого кола утворюється кілька малих.
Коломийка — художня словесна мініатюра, яка має два чотирнадцятискладові рядки.
Українська коломийка первісно була піснею, що супроводжувала гуцульський танець коломийку, пластика і композиція якого відтворювали певний життєвий сюжет.
З часом виробилася стійка жанрова форма коломийки із специфічним розміром і усталеною ритмікою. Найчастіше вона має два, рідше — чотири чотирнадцятискладові рядки з малою цезурою пiсля четвертого та великою пiсля восьмого складiв i закiнчується жiночою римою (з наголосом на передостанньому складi). Цей віршовий розмір називають коломийковим віршем. Його часто використовували Л. Боровиковський, В. Забіла, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко, І. Франко, Ю. Федькович, С. Руданський, М. Коцюбинський, П. Тичина, М. Стельмах, С. Олійник та інші митці.
Для синтаксичної структури коломийки характерні нанизування односкладних, неповних та еліптичних речень, безсполучникових конструкцій, що зумовлено її мовними ритмами.
Стабільна ознака коломийок — двопланова будова: у першому рядку подається образ природи, що має символічне значення, в другому — реальний образ:
А дівча ся поспішило, руту засіяло,
Пішов дощик, рута зійшла, дівча ся віддало.
Реагує коломийка і на дівочу безтурботність у питаннях цнотливості:
Ой піду ж я руті круті верхи позриваю,
Вороженьки спати ляжуть, я си погуляю.
Образи природи — традиційний компонент коломийок, які часто народжуються експромтом під час танців, забав за потреби висловити почуття, відреагувати на колоритну ситуацію. Особливу роль відіграють формули-зачини: «Ой на горі, на високій», «Ой кувала зозуленька», «А звідки ти, пане-брате», «Ой на ставу, на ставочку», «Ой зелена полонина» та ін.
Із основних тематичних груп найпоширеніші — родинно-побутові, в яких розповідається про взаємини подружжя, турботи хлібороба, розваги молоді тощо. Соціально-побутові відображають явища суспільного життя (опришківський рух, рекрутчину, еміграцію та ін.). Особливим настроєм, дотепністю і влучністю іскряться гумористичні й сороміцькі коломийки.
Коли не вистачає двох рядків, щоб вилити свої почуття, до них додають ще два. Кожні наступні поєднуються з попередніми змістом, настроєм, утворюючи своєрідний цикл — в’язанки, віночки.
Коломийка асоціюється із життєвою втіхою, енергійним ритмом, буйним танцем, веселою мелодією та іскристим гумором.
Перші записи коломийкових творів зроблені у XVII ст., хоч цей унікальний різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу багатьох слов’янських учених. Цікаві дослідження в цій галузі належать І. Франку, Ф. Колессі, В. Гнатюку та ін.
Ідейно-естетичний потенціал коломийок високо цінували Леся Українка, М. Коцюбинський. Особливо органічно присутні вони у творах І. Франка, Л. Мартовича, П. Козланюка.
Коломийки. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій