Комунікація масова. Що таке комунікація масова?
Комунікація масова — форма комунікації, що розвивається на основі використання технічних засобів поширення і передавання повідомлень, завдяки чому здатна охопити велику кількість людей. Масова комунікація дає змогу здійснювати передавання повідомлень (однакових культурних змістів) практично в одному часовому проміжку максимально великій кількості індивідів. Суттєвою ознакою масової комунікації є те, що аудиторія, яка отримує повідомлення, є анонімною і різноманітною щодо суспільно-демографічних ознак (віку, статі, освіти тощо). Масовість масової комунікації залежить від кількості і складу одержувачів інформації. Наприклад, телевізійна публічність є великою кількісно, достатньо різноманітною, об’єднує осіб різної статі, віку, освіти, походження, релігійних вірувань, місця проживання. Фактично масова комунікація розпочало друкування книжок (XV ст.), а надалі — винайдення друкарської машини (ХІХ ст.) і поширення дешевих газет великим тиражем. У ХІХ ст. було винайдено фотографію як перший засіб візуального документування реальності, телеграф, який став першою телекомунікаційною технологією. У 1906 з’явилося радіо, а в 20-х ХХ ст. — телебачення, у другій половині ХХ ст. — електронна комунікація, для якої характерна велика швидкість передавання повідомлень. Змінили систему масової комунікації супутникове телебачення, Інтернет. Масова комунікація впливає на політику і прийняття рішень, на інституціональні й організаційні структури. Під засобами масової комунікації розуміють соціальні інституції (пресу, книжкові видання, агенції друку, радіо, телебачення, кіно тощо), що забезпечують збирання, оброблення, розповсюдження інформації у масовому масштабі. У функціонуванні сучасного суспільства масової комунікації відіграє одну з провідних ролей і діє як соціальний інститут. Вона здійснює як позитивний, так і негативний вплив на всі соціальні процеси в суспільстві, значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. Сукупності та комбінації значень і знаків, що повідомляються каналами масової комунікації, втілюються в образах соціального світу, які символічно охоплюють складну структуру соціального простору, доступного для сприймання масовою, корпоративною, індивідуальною свідомістю. Такі образи можуть бути адекватними або ж неадекватними дійсності, сутнісно її спотворювати, проте в них завжди репрезентовані імперативи, домінанти, особливості і суперечності існуючого облаштування суспільства, соціального ладу і наявної культури. Масова комунікація і її засоби нерозривно пов’язані між собою. Масова комунікація має такі характерні ознаки: публічність, швидкість, періодичність, схематичність, короткотривалість.
Продукування повідомлень масової комунікації повинно здійснюватись на економічно або суспільно вигідному рівні. Основним, а подекуди і єдиним джерелом фінансування масової комунікації є реклама, що, у свою чергу, приводить до її комерціалізації. Масова комунікація контролюється інститутами влади держави, правлячих еліт, політичних партій за допомогою правового регулювання, цензури або ідеологічного тиску, котрі набувають більш м’яких форм у демократичних суспільствах. На неї чинять тиск і економічні структури, зацікавлені у функціонуванні прибуткових індустріальних комплексів, що виробляють інформацію і розважальну продукцію. На масовій комунікації позначається вплив громадськості. У соціологічній науці масову комунікацію розглядають переважно як форму соціальної комунікації і як соціальний інститут, що взаємодіє з іншими такими ж інститутами, проникає у сферу повсякденності індивіда, здійснюючи взаємозв’язок його публічної і приватної сфер.