Комунікація соціальна. Що таке комунікація соціальна?

Комунікація соціальна. Що таке комунікація соціальна?

Комунікація соціальна — акт або процес встановлення значень, який супроводжує всі соціальні ситуації, відбувається у формі передавання чи обміну інформації, здійснюється соціальними суб’єктами, які являють собою системи, здатні до рефлексії. У соціології соціальну комунікацію розглядають у таких основних аспектах: як засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального і духовного світів; як спілкування, передавання інформації від людини до людини; як спілкування і обмін інформацією в суспільстві. У 50—60-х ХХ ст. сформувалось два основних підходи до вивчення соціальної комунікації: раціоналістичний та ірраціоналістичний. Перший представлений концепціями технологічного детермінізму, найвпливовішою з яких є теорія інформаційного суспільства (Д. Белл), що розглядає соціальну комунікацію як єдиний стимул і джерело соціального розвитку; другий підхід у межах розуміючої соціології (Ю. Хабермас) — спрямований на розгляд соціальної комунікації як феномену, який сприяє розумінню людини іншою людиною, тобто взаєморозумінню. Соціальна комунікація може бути інтерперсональною (внутрішні розмови з власним Я); пов’язаною з комунікацією індивіда з індивідом (досліджував І. Гофман); комунікацією в соціальних групах, пов’язаних з дослідженнями групової динаміки; масовою, що охоплює повідомлення публічно за допомогою засобів масової комунікації. Представники різних соціологічних шкіл розглядають соціальну комунікацію по-різному з використанням власного категоріально-понятійного апарату. У межах структурно-функціонального підходу вона не була окремим об’єктом дослідження, але його представники досліджували елементи, функції та межі соціальної комунікації. Відповідно до конфліктологічних парадигм уявлення про соціальну комунікацію розширюється, її розглядають не тільки як процес досягнення консенсусу, а і як феномен, у якому виявляється неузгодженість людей, що відстоюють свої інтереси; конфлікт можна розглядати як особливий тип соціальної комунікації, її кульмінацію. Він дає змогу розкрити ті моменти, які до його початку лишалися поза увагою суб’єктів соціальної комунікації. У межах символічного інтеракціонізму (англ. interact — взаємодіяти) соціальну комунікацію розглядали через поняття «інтеракція». Ч. Кулі визначав комунікування як головний механізм, завдяки якому існують і розвиваються міжособистісні стосунки, відбувається становлення особистості. Основним елементом особистісної соціалізації є те, що людина набуває особистісної ідентичності, співвідносячи власне уявлення про себе з уявленням інших. На думку Дж. Міда, індивіди набувають людської природи завдяки взаємодії в суспільстві за допомогою символів, найважливіші з яких містить мова. Символ особливим чином визначає предмет чи подію, передбачаючи певну реакцію на нього. Символічна інтеракція необхідна, оскільки люди не мають інстинктів поведінки в соціальному середовищі. Дж. Мід акцентував увагу на поясненні соціальних дій через символи і значення, що їм надають індивіди. Він вивчив еволюцію інтеракції, опосередкованої жестами, до інтеракції, опосередкованої символами. Соціальна комунікація в межах інтеракціоністської парадигми може бути представлена як ланцюг інтеракцій. Представники феноменологічного підходу (А. Шюц) більшу увагу приділяли ролі індивіда в комунікаційному процесі, за якого особистість виступає творцем соціальної реальності, в т. ч. і комунікативної. У межах етнометодологічного підходу (Г. Гарфінкель) соціальну комунікацію вивчали у повсякденному житті, де вона має різноманітну і багатоаспектну екзистенцію.

Соціальна комунікація реалізується в соціальній реальності, для якої характерна найбільша динаміка, є початковою і кінцевою точками відліку в досягненні взаєморозуміння. Соціальна комунікація в етнометодологічному контексті постає як повсякденна творчість, щоденне конструювання соціальної реальності, за якого можуть відтворюватися традиційні комунікаційні конструкції чи виникати нові. І. Гофман, вдаючись до драматургічного підходу, розглядає два види соціальної комунікації: довільне самовираження, за допомогою якого «люди дають інформацію про себе в загальнозначущих символах», і довільне самовираження, «яким вони видають себе». Соціальну комунікацію також досліджують галузева соціологія, соціологія масової комунікації, соціологія журналістики, соціологія реклами, соціологія політики та ін.

Комунікація соціальна. Що таке комунікація соціальна?

Комментарии закрыты.