Конвенція про права дитини. Що таке конвенція про права дитини?
Конвенція про права дитини — міжнародний правовий документ, комплексна угода, яка зобов’язує країни, котрі її ратифікували, вжити заходів щодо забезпечення і захисту прав дітей. Її називають «Велика хартія вольностей для дітей», Світовою конституцією прав дитини. У конвенція про права дитини викладено, які дії і в який спосіб повинні здійснювати держави для забезпечення дотримання прав юних громадян. Документ ґрунтується на новому розумінні становища дитини в соціумі як рівноправного учасника суспільного життя. Міжнародний рух за захист прав дитини був реакцією на злиденний стан, у якому опинилися діти внаслідок двох світових воєн. У 1978 Польща подала до Комісії ООН з прав людини проект конвенції про права дитини. Одноголосно вона була прийнята й відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН лише у 1989. Основою конвенції про права дитини стали чільні принципи захисту прав дитини, які містить Декларація прав дитини (1959), зокрема ті, які зазначають, що під час розроблення та ухвалення законів інтереси дитини необхідно враховувати в першу чергу: дитина повинна першою одержувати захист і допомогу, користуватися благами соціального забезпечення, бути захищеною від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості й експлуатації. Конвенція про права дитини складається з преамбули і 54-х статей. Преамбула визначає її основні засади (принципи Хартії ООН (1945), Загальної декларації прав людини (1948), міжнародних зобов’язань щодо прав людини (1966)); стверджує, що сім’ї повинен бути наданий особливий захист і дитина повинна зростати в сімейному оточенні в атмосфері щастя, любові, розуміння; висловлює переконання, що дитину треба виховувати на засадах миру, гідності, толерантності, свободи, рівності й солідарності; визнає, що є діти, які живуть у виключно важких умовах, і вони потребують особливої уваги тощо. Ст. 1—41 конвенції про права дитини визначають права дитини і обов’язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію; ст. 42—45 — процедури моніторингу її запровадження; ст. 46—54 — формальні положення, які регламентують порядок набуття чинності Конвенції. Основою конвенції про права дитини є три фундаментальні права: захист, забезпечення, участь. Права дитини, визнані Конвенцією, поділяють на п’ять груп: громадянські (право на ім’я та національність — ст. 7; право на самобутність — ст. 8; право на життя — ст. 6; принципи недискримінації — ст. 2; право на захист від фізичного насильства — ст. 19 і ст. 34; право на приватне життя — ст. 16 та ін.); політичні (свобода думки — ст. 12; свобода вираження — ст. 13; свобода зібрань — ст. 15; свобода переконань і віросповідання — ст. 14; вільний доступ до інформації — ст. 17); економічні (ст. 4 визначає, що держави-сторони повинні вживати всіх необхідних правових, адміністративних та ін. заходів для реалізації економічних прав дітей; побіжно це право передбачено і в ст. 32 та ст. 36); соціальні права (право на освіту — ст. 4, 28, 29; право на охорону здоров’я — ст. 24; право на соціальне забезпечення — ст. 26); культурні (ст. 4; право на відпочинок і дозвілля, залучення до гри та участі в культурному й мистецькому житті — ст. 31). Конвенція про права дитини визначає дитину як людську істоту віком до 18 років (якщо за законом, застосованим до даної особи, вона не досягає повноліття раніше) (ст. 1). Кожна дитина незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, майнового стану, стану здоров’я та умов народження дитини, її батьків чи законних опікунів або інших обставин має рівні права з усіма іншими дітьми (ст. 2). Ст. 3 проголошує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави зобов’язані поважати права та обов’язки батьків (опікунів), щоб ті належним чином спрямовували зусилля на реалізацію дітьми їхніх прав (ст. 5). Батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, а держава зобов’язана надавати їм необхідну допомогу у виконанні своїх обов’язків стосовно дітей (ст. 18). Низка статей Конвенції спрямовані на боротьбу проти використання праці дітей, на захист дітей від економічної експлуатації (ст. 32), від сексуальної експлуатації (ст. 34), від викрадення дітей, торгівлі ними (ст. 35). У конвенції про права дитини спеціально виділені питання захисту прав дитини у разі скоєння злочину (ст. 38, 40), запобігання вживанню наркотичних засобів (ст. 33). Дитину визначають як суб’єкт права, здатний формулювати й висловлювати думки, брати участь у прийнятті рішень і впливати на події, бути партнером у процесах соціальних перетворень і побудови демократії. У цьому контексті важливі ст. 12—17 конвенції про права дитини. Положення конвенції про права дитини наголошують, що поширення знань про права дитини — найкращий захист проти їх порушення, зокрема, ст. 42 зобов’язує держави-учасниці «широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей». Конвенція про права дитини, ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991, набула чинності для України з 27 вересня 1991.
Її виконання, як і інших міжнародних договорів, контролюється ст. 9 Конституції України, яка визначає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких затверджено Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно із К. п. п. д. (ст. 42—45), контроль за її впровадженням покладається на Комітет з прав дитини, створений 27 лютого 1991. Такий моніторинг є головним засобом імплементації конвенції про права дитини Протягом двох років з дня ратифікації, а далі — кожні п’ять років держави-учасниці повинні звітувати Комітетові про права дитини й забезпечувати широку гласність своїм доповідям у власних країнах (ст. 44). На підставі цих доповідей Комітет розробляє пропозиції та рекомендації стосовно дотримання прав дитини, які спрямовує відповідній державі й повідомляє Генеральній Асамблеї ООН. Альтернативні звіти можуть надсилати до Комітету громадські організації. Конвенцію ООН про права дитини ратифікували всі країни за винятком США та Сомалі.