Кондратьєв Микола Дмитрович
Кондратьєв Микола Дмитрович (1892—1938) — радянський економіст, творець концепції довгих хвиль кон’юнктури («кондратьєвських циклів»). У 1920 професор Кондратьєв очолив Московський кон’юнктурний інститут при наркоматі фінансів, плідно працював, створив власну концепцію. Однак у 1929 Кондратьєва звільнили, а 1930 заарештували. Помер в ув’язненні. Лише в 1987 його посмертно реабілітували. Шляхом економетричного аналізу статистичного матеріалу багатьох економічних показників розвитку господарств Англії, Франції, Німеччини, США (за період з 80-х ХVIII ст. до 20-х ХХ ст.) Кондратьєв довів існування циклічності змін економічних кон’юнктур і те, що в межах великих циклів існують цикли середньо- та короткострокові. Кондратьєву вдалося визначити два повних та один неповний великі цикли кон’юнктури довжиною в середньому 50—55 років. Кондратьєв запропонував систематичне пояснення виникнення глибоких економічних криз. Період між кризами можна представити як поступовий підйом і потім спад активності у всій економічній системі, тобто своєрідну хвилю. Великі цикли можна розглядати як порушення і відновлення економічної рівноваги тривалого періоду. Основною причиною їх є механізм нагромадження, акумуляції і розсіювання основних продуктивних сил, що посилюється впливом вторинних факторів. Початок підйому збігається з моментом, коли нагромадження й акумуляція капіталу досягають такої напруги, за якої стає можливим рентабельне інвестування капіталу з метою створення основних продуктивних сил і радикального технічного переоснащення. Необхідність заміни «основних капітальних благ» (великих промислових будівель, каналів, залізниць тощо), підготовки нової кваліфікованої робочої сили стимулює тривале пожвавлення кон’юнктури. Це обумовлено не лише фізичним зносом і тривалим порушенням рівноваги між попитом та пропозицією на певні групи товарів, що викликає необхідність глибоких змін у технологічній базі виробництва. З’являються нові товари масового споживання, нові галузі виробництва і послуг. Хвилеподібного характеру цим змінам надають зміни на ринку позичкового капіталу. У «понижувальній» стадії великого циклу попит на капітал з боку підприємців спадає, ставка позичкового відсотка знижується, збільшується вклад в банки тих осіб, що одержують фіксовані доходи. За низьких товарних цін виростає рентабельність видобування золота, його надходження в обіг здешевлює і збільшує ресурси позичкового капіталу, що дає змогу підприємцям зайнятися впровадженням у виробництво винаходів і відкриттів, які нагромадилися раніше. Починається період відновлення основних фондів тривалого користування, що спричиняє підйом у суміжних галузях і забезпечує початок «підвищувальної» фази великого циклу.
Згодом попит на капітал досягає такого рівня, коли він знову дорожчає, що стає причиною повільного згасання економічного підйому. Зниження темпу господарського життя зумовлює активізацію удосконалення техніки, відновлює процеси акумуляції капіталу в руках промислово-фінансових груп значною мірою за рахунок сільського господарства. У результаті дії механізмів великого циклу відновлюється баланс економічної системи, а рівень рівноваги переходить на інший як правило вищий, ступінь. Й. Шумпетер на основі теорії Кондратьєва у 1941 передбачив велику структурну кризу, яка розпочалась у 1973. Теорію довгих хвиль активно використовують для соціального та економічного прогнозування.