Консолідація. Що таке консолідація?
Консолідація (лат. consolidatio — зміцнення, об’єднання) — процеси, реалізація яких забезпечує об’єднання суспільств, культур, фірм тощо. У соціології консолідацією вважають злиття близьких за мовою і культурою етносів у більші спільноти внаслідок розвитку соціально-економічної та культурної взаємодії. Досвід розвинутих країн сучасності демонструє доцільність використання з метою консолідації політичної нації або «політичної релігії». Теоретики консолідації вважають, що, коли громадяни ідентифікують себе не стільки із соціальними і політичними угрупованнями всередині країни, скільки з державою, виникає одностайність, локалізуються руйнівні наслідки соціально-економічних колізій. Окрім того, консолідаційні процеси більш дієві, якщо в суспільстві досягнуто паритету сил, оптимального завершення набуває його політична організація, достатньо міцними є традиції соціального партнерства, у суспільному житті відчувається логіка компромісних рішень, присутні взаємопов’язані цінності та ціннісні орієнтації щодо соціального ладу, релігії, ідеології державності тощо, які підтримує більшість населення. Якщо в суспільстві не вдається досягнути певної консолідації на раціональних засадах (соціальні норми (формальні і неформальні), моральні цінності, певні традиції та звичаї), але соціум продовжує існувати, тоді можна вважати, що в силу вступають ірраціональні механізми консолідації, які виявляються у латентних, тіньових, корупційних практиках. Конструктивним підґрунтям формування консолідаційних схем є наявність взаємодоповнюючих соціальних ідентичностей, поєднаних з політичним комплексом загальних і рівних громадянських прав. Оскільки соціальні та політичні ідентичності громадян змінюються, особливого значення набуває практика керівництва, зорієнтована на зменшення впливу локальних та конфліктогенних ідентичностей. Поширеною є орієнтація на макроцентризм (наприклад, рух за єдину Європу), що відкидає ринковий універсалізм, абсолютну і необмежену владу грошей, вимагає визнання культурних, економічних та політичних особливостей буття країни, держави, нації. Його противники критикують теорію та практику централізованої держави, яка, на їх думку, нівелює регіональні відмінності. На теренах пострадянського простору у контексті зниження рівня та якості життя значної частини населення, на думку науковців, особливої ваги набувають питання формування нової, адекватної викликам сучасності, ідеології консолідації як відносно стійкої артикульованої сукупності прийнятих громадянами особистих, суспільних, державних та цивілізаційних цілей, ідеалів, цінностей, інтересів. Це сприяє формуванню і конструктивному функціонуванню історичної пам’яті кожної людини, національного ідеалу та сенсу життя на засадах толерантного діалогу, культури миру і культури патріотизму; досягненню ними гідної якості життя та рівня добробуту, надійної безпеки; інтерпретації минулого, усвідомленню сучасності і розумінню майбутнього.
У контексті визначення (В. Кузнєцов) ця ідеологія передбачає наявність: 1) укоріненої і загальноприйнятої усією нацією головної національної ідеї — досягнення гідного та заможного життя для кожної людини, родини, народу, суспільства і держави; 2) загальноприйнятого усіма етнокультурними меншинами, конфесіями, політичними партіями соціального ідеалу — гідності, достатку, довіри; 3) загальнонаціональних цінностей, які складають фундамент культури та способу життя: свободи, праці, відповідальності, співчуття, чесності, толерантності, гідності, достатку, довіри, солідарності, доброти, надійності. Для К. необхідне висування ідей, які б підтримали і влада, і суспільство. Вітчизняний соціолог В. Бакіров пропонує для українського суспільства формування інноваційної ідеології консолідації на основі нових сенсів національного та загальнолюдського розвитку — ідеології, що повинна стати вектором внутрішнього розвитку та позитивної іміджеформуючої інформації для України на міжнародному рівні. Український науковець М. Шульга акцентує, що консолідація суспільства передбачає багато етапів усвідомлення його організаційного стану, рівня диференціації і розвитку соціальних суб’єктів.