Конт (Сonte) Огюст
Конт (Сonte) Огюст (1798—1857) — французький філософ, соціолог, літератор, методолог і популяризатор науки, засновник школи позитивізму. Викладач Паризького політехнікуму, соціальний реформатор, автор шеститомного «Курсу позитивної філософії»(1830—42). На думку Конта, позитивізм є середнім між емпіризмом (матеріалізмом) і містицизмом (ідеалізмом); у цьому контексті ні філософія, ні наука не мають права на постановку питання про причину явищ або про сутність речей. Розмірковувати можна тільки на тему, як те чи інше явище відбувається. Визначаючи суть «позитивного», Конт відзначав, що воно виступає як: реальне на противагу химерному; корисне на противагу некорисному; достовірне на противагу невиразному; точне на противагу неконкретному; позитивне на противагу негативному. За Контом, людський дух у своєму розвитку проходить теологічну (фіктивну), метафізичну (відхилену) й наукову (позитивну) стадії. На першій стадії, для якої характерне панування духовенства і військової влади, людина пояснює явища природи як породження особливої волі речей або надприродних сутностей (фетишизм, політеїзм, монотеїзм). На другій стадії (за панування філософів і юристів) явища природи пояснюються абстрактними причинами, ідеями і силами, гіпостазованими абстракціями. На третій, позитивній, стадії, для якої характерне поєднання теорій і практики, людина завдяки спостереженню й експерименту з’ясовує зв’язки між явищами і на їх основі формулює закони. Ознакою позитивної епохи, за Контом, є домінуючий вплив промисловості на всі суспільні процеси. Сутність позитивної філософії виражається «у визнанні всіх явищ підвладними незмінним дійсним законам, відкриття і зведення кількості яких до мінімуму і є метою всіх наших зусиль». Конт поставив соціологію в один ряд з фундаментальними науками, створив еволюційну теорію соціального розвитку, оригінальну концепцію соціальної статики, соціальної динаміки, систему законів і принципів соціології. Еволюційна теорія Конта зняла суперечність між «соціальним прогресом» і «соціальним порядком»: його відмова від революційної теорії, трактування її як еволюційного принципу в соціальному розвитку давали змогу не знищувати, а реформувати, еволюційно змінювати суспільний порядок. Ця теорія спиралась на вироблені Контом чотири основні соціологічні принципи: 1) принцип умов існування, який вимагає віддавати перевагу соціальній сфері, виділяти зовнішню і внутрішню (духовну) сфери, враховувати взаємодію між організмом і середовищем (причина і наслідок), між людиною і суспільством, виділяти проблему впливу свідомості на середовище; 2) принцип одноманітності людської природи, який вимагає враховувати одноманітність інтересів і почуттів; 3) принцип консенсусу, який зобов’язує враховувати цілісну сукупність частин, їх взаємоузгодженість при взаємодії як частин, так і цілого з частинами; 4) принцип еволюції, який спирається на визнання соціального прогресу, руху до визначеної мети на основі інтелектуального розвитку, моральної досконалості. Соціологія повинна ґрунтуватися на таких найважливіших принципах: емпіризм, позитивізм, фізикалізм. За Контом, емпіризм означає, що єдиним джерелом істинної науки про світ є досвід; позитивізм — що предметом його є тільки факти, а не трансцендентальне буття або вигадана сутність речей; фізикалізм — що найдосконалішими поняттями є ті, які створила фізика, і що до них можна і потрібно зводити все наукове знання. Як предмет соціології Конт визначав закони явищ, які можливо спостерігати, рішуче заперечував пошуки трансцендентних причин, ставив завдання обґрунтовувати достовірність соціологічних висновків, базуючись на фактах і їх зв’язках, а не на філософських інтерпретаціях змісту історії. Приділив особливу увагу розробленню законів розвитку родини: оскільки соціальні зв’язки витікають і концентруються передусім у ній, Конт вважав, що саме сім’я, а не індивід створює ту найпростішу цілісність, сума яких формує суспільство. Саме через сім’ю індивід пов’язується з виробництвом, соціальними групами, організаціями. Вивчення всіх цих зв’язків дає змогу пізнати сутність суспільства, його структуру і функції. Соціологія Конта складалася з двох розділів: соціальної статики і соціальної динаміки. Під соціальною статикою Конт розумів дослідження обмеженої в часі низки соціальних явищ (сім’ї, касти, класів, соціальних груп, організацій, держави, нації) у їх взаємозв’язку, обумовленості. Він підходив до всіх соціальних явищ з точки зору загального поняття «суспільство», у якому бачив функціональну систему, засновану на розподілі праці. У структурі суспільства він виділяв передусім сімейну асоціацію (зв’язки спираються на почуття солідарності і згоди) і політичне суспільство (зв’язки ґрунтуються на класових інтересах, ідеологічних догмах, правових нормах, юридичних законах, які домінують у цьому суспільстві). Соціальна динаміка, за Контом, вивчає рушійні сили розвитку суспільства: економічні умови, географічне середовище, природні умови, клімат і основну рушійну силу — погляди, ідеї, свідомість людей. Отже, соціальна динаміка вивчає закони послідовності, соціальна статика — закони існування. Перша повинна дати практичній політиці теорію прогресу, друга — теорію порядку.
Для класифікації наук Конт використовував критерії догматизму (одна наука витікає з іншої) та історизму (перехід від одного етапу розвитку до іншого). Розробивши систему соціологічних знань, він дійшов висновку, що найдосконаліше викладення «системи наук» не здатне нічого змінити в реальному житті, бо народ не складається з одних вчених, та й самі вчені не можуть прийти до спільної думки, отже необхідний «другий теологічний синтез» як духовна опора нового суспільства. «Другу соціологію» Конт викладає в книзі «Система позитивної політики, або Трактат про соціологію, який установлює релігію Людства» (1851—54), де визнає велику організуючу і виховну роль релігії в сучасному суспільстві. Конт мав багатьох послідовників, які прагнули надати позитивізму інституціональних форм, перетворивши його на духовний орієнтир людства (у деяких латиноамериканських країнах на основі принципів позитивізму Конта були написані конституції). Ідея Конта, що людський розум здатний трансформувати соціальну реальність (відповідно до правил соціологічної науки), відіграла важливу роль у становленні філософського модернізму. Соціологія і філософія Конта помітно вплинули на методологію природничих і суспільних наук (особливо в другій половині XIX ст.), його ідеї стали надбанням соціологічної думки. Послідовниками вчення Конта були Е. Літтре, Дж. Міль, Г. Спенсер, П. Лавров, М. Михайлівський, впливу його ідей зазнали Т. Букль, І. Тен, Е. Ренан; Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето та ін.