Конфлікт соціальний. Що таке конфлікт соціальний?

Конфлікт соціальний. Що таке конфлікт соціальний?

Конфлікт соціальний — 1) процес розвитку і подолання суперечностей (реальних або уявних) інтересів, цілей, потреб, цінностей у станах, стосунках, діях соціальних суб’єктів (індивідів, груп, соціальних інститутів, класів), здійснення між ними взаємних протидій, боротьби за досягнення своїх цілей, освоєння соціально значущих ресурсів; 2) відкрита боротьба між індивідами та групами суспільства, націями, державами тощо. Соціальний конфлікт зумовлюється передусім об’єктивними соціально-економічними закономірностями, які діють у конкретних історичних умовах розвитку суспільства, проявляються у певних соціальних ситуаціях. Найчастіше причини соціального конфлікту закорінені у конкуренції суб’єктів соціальної взаємодії за контролювання обмежених ресурсів та можливостей доступу до них. Існування соціального конфлікту може набувати двох діалектично взаємопов’язаних форм: дій (коли сторони вдаються до відкритих діяльнісних проявів, актів взаємного протистояння) та станів (коли суперечність психологічного стану на індивідуальному і груповому рівнях не втілюється у відкритій протидії). Соціальний конфлікт може відбуватися в інституціоналізованих формах, регульованих законами, нормами, правилами (судові процедури, ненасильницьке відстоювання прав, демократичні вибори тощо), але також може набувати нерегульованих форм — спонтанних (або підготовлених) незаконних рухів, насильства, терору, революцій. Вважають, що демократичний суспільний устрій дає змогу вирішувати соціальні конфлікти, запобігати стійкому перманентному переважанню інтересів одних соціальних груп над іншими, контролювати певною мірою різницю між рівнями благополуччя різних індивідів і груп, чим зменшує гостроту конкуренції їхніх цілей і потреб. За суб’єктами (сторонами, учасниками) виділяються такі соціальні конфлікти: особистісні (або внутрішньоособистісні — конфлікт однієї людини, коли, наприклад, панівні норми, цінності, умови життя і функціонування індивіда в соціумі, родині, організації тощо суперечать його внутрішній ментальній сутності, заперечують можливість прийнятної самоідентифікації, успішної самореалізації); міжособистісні (наприклад, між двома членами сім’ї, робочої групи); індивідуально-групові (коли інтереси, цілі, потреби, цінності індивіда виявляються недостатньо або взагалі несумісними з груповими); групо-групові (наприклад, міжкорпоративні, міжпартійні, міжкласові, міжконфесійні, міжетнічні, міжрегіональні тощо); соціально-інституціональні (між різними суспільними інститутами); міждержавні; глобальні. Соціальні конфлікти також розрізняють за характером, глибиною, суб’єктивністю — об’єктивністю причин (від об’єктивних суперечностей соціально-економічного походження, спільних для великих груп людей, до приватних причин психологічного походження в окремих індивідів); ступенем сумісності, можливостями взаємопогодження інтересів сторін, співвідношенням у цих інтересах загального та особливого; значущістю для існування і функціонування соціальних систем, частинами яких є учасники конфлікту; тривалістю; охопленням; приводами; стадіями розвитку; ступенем вирішеності; характером перебігу подій (рівнем латентного протистояння, психологічно-соціальної напруги, наявністю та мірою активності дій з протистояння, наявністю та мірою насильства тощо). У найзагальнішому вигляді соціальні конфлікти розглядають у статичному та динамічному вимірах. У статичному зрізі вивчають структурні характеристики соціальних конфліктів, основними з яких є суб’єкти (учасники, сторони); об’єкти (предмети); умови виникнення, обставини й характеристики перебігу; стани та дії учасників; результати. У динаміці вивчаються стадії соціальних конфліктів; процеси, що відбуваються на кожній з них; фактори, що регулюють ці процеси. У зв’язку з особливою актуалізацією цієї проблематики в індустріальному суспільстві та політичними викликами часу після Другої світової війни сформувалася міждисциплінарна наукова галузь — конфліктологія. Класиками розроблення теорії конфлікту (пізніше — соціології конфлікту) були К. Маркс та Г. Зіммель. За Марксом, конфлікти породжує протилежність інтересів соціальних груп стосовно власності та її розподілу; суспільство, поділене на експлуататорів і експлуатованих, неминуче здійснюватиме класову боротьбу, яка є головною рушійною силою історії.

За Зіммелем, конфлікт у суспільстві є неминучим явищем, але його основною формою є конфлікт індивіда з суспільством, а не класова боротьба. Якщо антагонізм учасників класової боротьби часто заперечує можливості принципової соціальної злагоди і скоріше призводить до ліквідації несправедливої соціальної системи, то, за Зіммелем, конфлікт не завжди й не обов’язково зумовлює руйнування. Навпаки, він може забезпечити конструктивне вивільнення, вихід ворожих почуттів його учасників і в такий спосіб уможливити соціальну інтеграцію, посилити солідарність, тобто виконати важливу соціальну функцію збереження чинної системи. Сучасний етап розвитку конфліктології характеризується зосередженням досліджень не стільки у площині теорій пояснення (спроби побудови загальної теорії конфліктів поки що недостатньо вдалі), скільки спрямованістю на пошук способів практичного регулювання соціальних конфліктів, технологій їх вирішення, які мінімізуватимуть негативні наслідки, продуктивно використовуватимуть енергію конфлікту для досягнення позитивного результату.

Конфлікт соціальний. Що таке конфлікт соціальний?

Комментарии закрыты.