Конформізм. Що таке конформізм?

Конформізм. Що таке конформізм?

Конформізм (лат conformis — подібний, відповідний) — пасивне прийняття індивідами існуючого порядку речей, домінуючих, поширених уявлень; поведінка, узгоджена з вимогами більшості. Спочатку терміном «конформізм» позначали різновид протестантизму в Англії, відповідно до принципів якого глава держави одночасно являвся главою церкви. Механізми формування соціального конформізму досліджували С. Аш, В. Райх, З. Фройд, Е. Фромм. «Ззовніорієнтовану особистість», «масову людину», «одномірну людину», «людину організації», «авторитарну особистість» як породження соціального конформізму вивчали I. Оренд, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ч.-Р. Міллс, Д. Рісмен, В. Вайт, М. Хоркхаймер. У соціології конформізм розглядається як тип поведінки, протилежний девіації (відповідність нормам групи або суспільства); як форму соціальної інтеграції, протилежну інновації (згода з цілями і засобами їх досягнення); як життєву позицію (безініціативність, індиферентність); як форму соціального самовизначення і життєдіяльності (пристосовництво); як поведінку усередині колективних відносин (толерантність); як форму адаптації (прийняття стандартів мислення і поводження); як колективний тип солідарності (подібність складових індивідів, однаковість суспільних функцій, які вони виконують, нерозвиненість особистісних рис, придушення індивідуальної свідомості колективним, поглинання особистості колективом). Поняття «конформна поведінка» є одним з основних у структурно-функціональній теорії, що розглядає його як передумову згоди і стійкості суспільної системи (Р. Мертон, Т. Парсонс, Н. Смелзер). Р. Мертон вважає конформізмом згоду індивідів із суспільно значущими цілями і засобами їх досягнення. У межах структурно-функціонального підходу конформізм розглядають як єдиний, що не відхиляється від умовної загальної норми, тип поведінки індивідів стосовно суспільства. Усі інші типи поведніки (ретреатизм, інновація, ритуалізм, бунт) Мертон поєднує під загальним поняттям «девіація». Конформізм відображає процесуальний бік явища, а конформність характеризує його стан як вимушене прийняття індивідами очікувань групи, суспільства, організації, лідера; схильність індивіда засвоювати прийняті в суспільстві або групі норми, звички і цінності, а також змінювати свої переконання під впливом групового тиску. Конформність формується в процесі соціалізації. Конформізм може бути особистим (внутрішнім) і публічним (зовнішнім). Особиста конформність полягає у зміні індивідуальних установок під тиском групи, а публічна не завжди припускає особистісну згоду з груповими нормами, індивід не змінює своїх поглядів, демонструє фальшиву солідарність. У такому трактуванні конформізм стає породженням механічної солідарності, яка, за Е. Дюркгеймом, виникає внаслідок придушення індивідуальної свідомості колективною. Конформну поведінку відрізняють від органічної єдності, що виникає на основі спільності поглядів. За допомогою конформізму здійснюється соціальна інтеграція індивідів і груп у спільноти і суспільства, що забезпечує стабілізацію соціальної системи. Однак така форма інтеграції не залишає можливості для відновлення, соціальної творчості і сприяє тільки збереженню існуючого становища. Конформізм породжує соціальну пасивність, байдужість і невтручання, що здатні перетворитися на домінуючий вияв життєдіяльності особистості. Отже, конформізм як тип інтеграційної поведінки не сприяє подоланню кризових станів у суспільстві. Однак він не завжди виражається в підпорядкуванні і згоді, а може бути непрямою причиною контркультурних явищ, наприклад загального негативізму підлітків щодо батьків і старшого покоління, що часто ґрунтується на конформізмі усередині групи однолітків. Конформізм у групі перетворюється на нонконформізм щодо інших людей. Конформізм може розвиватися внаслідок маніпулювання індивідуальною або масовою свідомістю в політичних цілях і виражатися, з одного боку, у некритичному прийнятті пропаганди, а з іншого — у політичній пасивності й апатії. Прикладами проявів конформізму можуть бути терпимість більшості населення щодо протиправної діяльності, пасивна електоральна поведінка людей, що призводить до втрати суспільного контролю над владою. Індиферентна цивільна позиція і відсутність цивільних ініціатив сприяють, з одного боку, розмиванню цивільного суспільства, а з іншого — появі екстремістських організацій. Конформізм і нонконформізм однаково можуть бути зумовлені авторитарним суспільним устроєм, відсутністю демократичних механізмів захисту соціальних інтересів, низькою правовою і політичною культурою окремих індивідів, груп або населення загалом.

У посттоталітарних суспільствах прояви конформізму і нонкомформізму мають характер синдрому контрастних установок. Особливо небезпечні наслідки конформізму в молодіжному середовищі. Конформність є основою наступності соціального досвіду, необхідної для підтримки простого суспільного відтворення. Однак конформізм забезпечує лише попередні масштаби відтворення соціальних відносин, недостатні для їх відновлення і розвитку суспільної системи. У соціальному плані конформізм перешкоджає самовизначенню молоді, обмежує розвиток її творчого потенціалу, стримує процес розширеного суспільного відтворення, призводить до деформації свідомості молоді, породжує інфантилізм тощо.

Конформізм. Що таке конформізм?

Комментарии закрыты.