Конфуціанство. Що таке конфуціанство?
Конфуціанство — давня філософська система, одне з трьох головних етико-релігійних учень (поряд з даосизмом та буддизмом) Давнього Сходу. Виникло в Китаї на межі VI—V ст. до н. е. В оригінальній назві відсутнє посилання на ім’я творця вчення Конфуція (Кун Фу-цзи, 551—479 до н. е.), оскільки він сам ідентифікував своє вчення з мудрістю «святих-досконаломудрих» (шен) правителів давнього часу, що виразилося в працях «Шу цзині» і «Ши цзин». В часи Конфуція носіями древньої мудрості були вчені-інтелігенти — жу, що захоплювались відтворенням писемних пам’яток та складанням астрономо-астрологічних трактатів і проживали на батьківщині Конфуція (царство Лу). Конфуцій був дрібним чиновником, пізніше багато мандрував. Останні роки життя він присвятив навчанню дітей, впорядкуванню класичних книг («Весна і осінь», «Книга пісень», де зібрані писемні пам’ятки минулого). Світогляд Конфуція у формі його бесід з учнями викладений у книзі «Лунь юй» — основному творі конфуціанства. Конфуцій висунув ідеал державного устрою, де за наявності обожнюваного, але бездіяльного правителя реальна влада належатиме жу, що поєднуватимуть у собі якості філософів, літераторів, учених і чиновників. Конфуціанство характеризувалося вираженою соціально-етичною спрямованістю і прагненням до злиття з державним апаратом. Державу ототожнювали із суспільством, соціальні зв’язки — з міжособистісними, підґрунтя яких вбачали в сімейній структурі, особливо у стосунках батька і сина: батько вважався богом («небом») тією самою мірою, як бог («небо») — батьком. Конфуціанство у процесі розвитку набувало вигляду соціально-етичної антропології, зосередило свою увагу на проблемах людини, її природі і благопристойних рисах, її місці в світі та суспільстві. Конфуціанство повною мірою відображало уявлення архаїчної стадії розвитку культури про тотожність понять космічної і соціальної справедливості. Відповідно до такого світосприйняття Конфуцій вибудував чітку ієрархічну систему, що пронизувала собою космос і соціум як єдине сакральне ціле. Одне з фундаментальних положень конфуціанської доктрини про безумовну відданість чиновника правителю є священним актом, покликаним підтримувати рівновагу та гармонію у Всесвіті. В єдності «влади» і «справедливості» реалізується воля Неба. У Конфуція виникла ідея про дотримання «серединного шляху» (чжун-юнь), або вчення про середину, в якому застерігається про небезпеку крайнощів. Сакральну і онтолого-космологічну проблематику, що стосувалася сфери «неба» (тянь) Конфуцій розглядав з точки зору значущості для людини і суспільства. Він аналізував взаємодію «внутрішніх» імпульсів людської натури, охоплюваних поняттям гуманності (жень), і «зовнішніх» соціалізуючих чинників, охоплюваних поняттям етико-ритуальної доброчинності (лі). Визначальною у вченні Конфуція стала ідея сакральної наповнюваності ритуалу. Сутність ритуалу — це мелодійна налаштованість душі на глибину життя. Ритуал у К. виступає і як форма символічного мислення, і як принцип ієрархічного розуміння буття, і як метод структурування космосу і соціуму.
Сутність людського буття, за Конфуцієм, полягає в утвердженні найвищої і всепоєднуючої форми соціально-етичного порядку — шляху (дао), важливими проявами якого є гуманність, справедливість (і), взаємність, розумність, мужність, синівська повага (сао), братня любов, особиста гідність, вірність, милостивість. Конкретним втіленням дао в кожному індивіді чи явищі є благодійна доброчинність (де). Ієрархізована гармонія всіх індивідуальних де утворює вселюдське дао. Першопочаткове значення поняття «порядок» як норми конкретних стосунків, дій, прав і обов’язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок встановлюють завдяки ідеальному поєднанню людини з природою та іншими людьми. Порядок є і етичною категорією, що містить правила зовнішньої поведінки — етикет. Дотримання порядку забезпечує належне виконання обов’язків. Учні і послідовники Конфуція розвивали різні напрями конфуціанства. Його послідовник Мен-цзи висунув тезу про першопочаткову доброту людської природи, яка протягом життя може бути втрачена під впливом тих чи інших обставин. Тому необхідно знайти в собі причини своїх невдач, пізнати себе і навколишній світ, побороти почуття ненависті до недругів. Мен-цзи сформулював теорію «гуманного управління», що ґрунтується на пріоритеті народу над духами і правителем, враховуючи право усувати його в разі недієздатності. У ІІ ст. до н. е., в епоху Хань, конфуціанство набуло статусу офіційної ідеології.