Концепція сталого розвитку. Що таке концепція сталого розвитку?
Концепція сталого розвитку — концепція, яка обґрунтовує необхідність розвитку світової цивілізації у гармонії з природою, без завдання шкоди навколишньому середовищу, із забезпеченням рівного доступу до матеріальних і духовних благ і спрямованого їх розвитку. Етапами становлення цієї концепції були вчення В. Вернадського про ноосферу (20—30-ті ХХ ст.), наукові доповіді Римського клубу (70—80-ті ХХ ст.). Якщо В. Вернадський розробив природничо-наукове обґрунтування, проаналізував екологічні компоненти концепції сталого розвитку, то в доповідях Римського клубу на основі використання сучасних математичних методів і комп’ютерної техніки було спрогнозовано екологічні наслідки неконтрольованого економічного зростання і техногенного впливу на природу. Поняття «концепція сталого розвитку» натепер охоплює не тільки економічні, технічні, екологічні складові, а й пріоритети, які на сучасному етапі піддаються найбільш руйнівним впливам: космос (земля, біосфера); соціум (держава, етнос, сім’я, місцева громада); людина (тіло, духовність, душа). Найбільш руйнівними, дисбалансованими, агресивними і деструктивними в цій системі є соціум і людина, а їх соціальна і моральна деградація — основна причина поглиблення нестабільності у світі. Перехід людства до стійкого розвитку як особливого типу розвитку світової цивілізації повинен забезпечувати збереження умов існування людського суспільства на Землі і їх подальше поліпшення. На глобальному рівні соціально-політична сутність концепції конкретизується в проблемі докорінної зміни існуючого світового порядку. Диспаритет у володінні і розподілі колосальних матеріальних і фінансових ресурсів загрожує всепланетною кризою. Економічна, політична і соціальна нерівність у глобальному масштабі має кілька вимірів: між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; між класами, соціальними групами і прошарками; між різними релігійними конфесіями; між інтересами сучасних і майбутніх поколінь Землі. Розроблені стратегії стійкого розвитку Великої Британії, Нідерландів, Китаю, США та ін. країн. У США діє президентська рада з питань стійкого розвитку. В Україні немає повноцінної концепції переходу до стійкого розвитку, яка б мала загальнодержавне мобілізуюче значення. За всіма експертними оцінками природно-ресурсний потенціал України, в структурі якого переважають земельні та мінеральні ресурси, є одним з найбільших у світі. Проте концепція розвитку України, що закладена в програмі «Україна — 2010», ґрунтується на колишніх принципах розвитку суспільства, практично без урахування екологічного імперативу. Особливості переходу України до стійкого розвитку передусім пов’язані з необхідністю розв’язання комплексу власних екологічних, соціальних, економічних проблем. Обмежують чи унеможливлюють реалізацію принципів стійкого розвитку України такі фактори: відсутність консолідації української нації і чітких орієнтирів розвитку суспільства, які б забезпечували зростання добробуту за рахунок такого природовикористання, яке не завдає шкоди довкіллю натепер і в майбутньому; несприятлива, подекуди кризова екологічна ситуація; використання малоефективних, природоруйнівних технологій у сільському господарстві і промисловості, що зумовлюють невпинну деградацію та великі матеріальні й енергетичні затрати; відсутність пріоритету освіти, науки, національної культури в соціально-економічному розвитку держави і, як наслідок, низький рівень освіченості, політичної культури суспільства; злочинність і корупція, що зумовлюють розшарування суспільства, його нестабільність; недосконалість правового поля держави тощо.
Важливим завданням є здійснення дієвих заходів щодо реанімації навколишнього техногенно зміненого середовища: приведення до вимог екологічного імперативу та геополітичних умов структури національної економіки, зменшення до екологічно обґрунтованого рівня розораності сільськогосподарських угідь, розв’язання проблем каскаду дніпровських водосховищ, централізованого водозабезпечення населених пунктів, відновлення родючості ґрунтів, реалізація принципів стійкого розвитку національних цінностей як єдиного шляху до створення консолідованої української нації і прогресу держави. Отже, стійкий екологічно врівноважений розвиток у глобальному масштабі історично необхідний, тому що відповідає об’єктивним тенденціям розвитку сучасного суспільства та інтересам усього людства. Науково-технічний прогрес збільшує породжені ним глобальні небезпеки і загрози. Світове співтовариство має можливості мирного, демократичного розвитку, але йому загрожують локальні воєнні конфлікти, навіть ядерний апокаліпсис. Регіональні, економічні, соціальні, екологічні, локальні воєнні конфлікти та ін. проблеми потребують глобального вирішення мирними, якісно новими методами в межах існуючих інститутів світового співтовариства, а не консервування їх силовими структурами. Суспільні відносини проявляють тенденцію до соціалізації та гуманізації, на противагу спробам законсервувати елітарний характер існування «золотого мільярда». Іде об’єктивний процес зближення країн, блоків, систем у різних сферах діяльності, одночасно загострюється боротьба за територіальні та інформаційні ресурси і ринки. Стихійні, ринкові відносини в економіці та соціальній сфері заміняють осмислене регулювання і планування в масштабі окремих країн, транснаціональних корпорацій, регіональних співтовариств (ЄС, НАФТА та ін.).