Концепції соціального характеру. Що таке концепції соціального характеру?
Концепції (лат. conceptio — сприйняття) соціального характеру — концепції, що виникли внаслідок спроб соціально-психологічного і соціологічного тлумачення деяких особливостей людського характеру, пов’язаних із соціокультурними умовами формування індивідів і своєрідністю їх способу життя. Етнографічні дослідження виявили, що люди, які живуть в одному суспільстві і належать до однієї культури, мають деякі однакові риси характеру, що виявляються у фольклорі, міфах, правилах етикету, соціальних нормах тощо. Низка концепцій соціального характеру сформувалась під час полеміки з натуралістичним тлумаченням характеру, трактованого як прояв різних форм лібідо. З. Фройд розробив типологію різних сексуальних конституцій, що ґрунтується на ідеї про те, що поведінка людини є результатом природних потягів. Сучасні неофройдисти, критикуючи З. Фройда за біологізм, ревізують його уявлення, намагаючись поєднати психоаналітичний і соціологічний підходи. Е. Фромм визначає соціальний характер як ядро поведінки, властивої більшості членів певної культури, а індивідуальний — як те, чим люди, що належать до однієї культури, відрізняються між собою. Соціальний характер є формою кристалізації психічної енергії людини, що дає змогу використовувати її як продуктивну силу в соціальному житті. Розглядаючи соціальний характер як посередника між соціально-економічною системою й ідеалами суспільства, що сприяє стабілізації і нормальному функціонуванню соціальної системи, Е. Фромм виявляє його типи. Класичному капіталізму властиві такі риси соціального характеру, як прагнення до нагромадження, індивідуалізм, агресивність; у сучасному буржуазному суспільстві виникає соціальний характер, орієнтований на ринок, у якому центральними є прагнення до споживання, почуття непевності, самотності, нудьги і заклопотаності. Е. Фромм відзначає такі особливості соціального характеру робітника, як пунктуальність, дисципліна, здатність до спільної праці; соціальний характер селянина відрізняється індивідуалізмом, завзятістю, неприйняттям усіх спроб змінити його, а авторитарної особистості — пов’язаний з груповим нарцисизмом. Д. Рісмен, визначаючи соціальний характер як більш-менш постійну, соціально й історично обумовлену організацію прагнень індивіда і його можливостей їх задовольнити, відзначає, що соціальний характер сприяє здійсненню індивідом тих вимог, що ставлять перед ним суспільство і пануючий у ньому клас. Фіксуючи розбіжність у реальності соціального та індивідуального характерів, що є джерелом руху культури й суспільства, Д. Рісмен виокремлює три історичні типи соціального характеру: орієнтований на традицію, внутрішньо орієнтований і зовнішньо орієнтований. Основним він вважає вироблення автономного соціального характеру, орієнтованого не стільки на схвалення з боку оточення, скільки на формування внутрішньо самостійної й активної особистості. Специфічні риси сучасного соціального характеру, властивого капіталізмові, зафіксував В. Вайт, який протиставив протестантську етику раннього капіталізму сучасній соціальній етиці. Він описав новий тип особистості — «людина організації», що відрізняється екстравертністю, духом корпоративності і що інтеріоризувала стереотипи споживчої ідеології. Е. Фромм на позначення культурного «ядра» особистості використовував поняття соціального характеру, Д. Хоніман і А. Інкелес користувалися з цією метою поняттям модальної особистості, а Р. Лінтон і А. Кардинер — поняттям основного типу особистості. А. Кардинер підкреслює, що у формуванні основного типу особистості вирішальну роль відіграють механізми, набуті в процесі вивчення «проективних систем», які виникають внаслідок проекції первинних потягів, пов’язаних з потребою в їжі, любові та ін., на сприйняття дитиною предметів і образів людей. Виховання дітей А. Кардинер називає «первинним інститутом» і надає йому істотного значення у формуванні типу особистості, її «проективних систем». Конфлікт між «проективною системою» і «системою зовнішньої реальності», що виникає вже в зрілому віці людини і пов’язаний з необхідністю адекватного раціонального ставлення до дійсності, вирішується за допомогою деяких захисних механізмів, зокрема ідеології. Відмінність культур і суспільств полягає в ступені панування «проективних систем», у їх взаємовідносинах із «системами зовнішньої реальності».
Європейська цивілізація пов’язана зі зменшенням значення «проективних систем» і перевагою «систем зовнішньої реальності». Досліджуючи основний тип особистості європейської культури, А. Кардинер відзначає, що тривала емоційна турбота матері, жорстка сексуальна дисципліна формують у людини пасивність, інтравертність, нездатність знайти нові форми адаптації тощо. Р. Лінтон використовує статистичне поняття моди для позначення типу особистості, найпоширенішого серед членів суспільства. У сучасній зарубіжній соціології аналіз різних типів соціального характеру займає важливе місце, що втілюється у дослідженнях у галузях етнопсихології, соціології етнічних і расових відносин, соціології засобів масової комунікації і громадської думки.