Короткі відомості про життя і творчість П. Б. Шеллі. Гармонія людини з природою — провідна тема лірики поета. Англійський романтизм. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Персі Біші Шеллі (1792—1822) народився у графстві Сассекс 4 серпня 1792 р. Батько його належав до англійської аристократії. Дитячі роки хлопця пройшли у родовому маєтку. Коли Персі виповнилося 12 років, він вступив до Ітонського коледжу, де навчалися діти аристократів. В коледжі Шеллі багато читав і пробав писати поезії, в яких наслідував відомого на той час Сауті. Справжнім товаришем і покровителем юнака став лікар Лінд, який викладав у коледжі природничі науки. Таємний демократ і республіканець, він допоміг Персі розібратися у навколишній дійсності, познайомивши його з твором Уїльяма Годвіна «Політична справедливість».
Тоді ж уперше Шеллі дізнався про ідеї народовладдя, які проповідував Жан Жак Руссо, і познайомився з атеїстичними поглядами Гельвеція, Гольбаха, Дідро; його улюбленими творами стали твори Вольтера.
Під впливом ідей французьких просвітників П. Б. Шеллі написав і надрукував низку поезій, поему «Агасфер» (1809) і 2 романи. Герої його творів — атеїсти, які заперечували релігію та існування Бога.
У 1810 р. юнак вступив до Оксфордського університету. I в тому самому році він видав збірку політичних віршів «Записки царевбивці», авторство якої приписав прачці Маргарет Нікольсон, яка у 1797 р. замахнулася на життя короля Георга III і була відправлена у лікарню для душевнохворих. У збірці поет виступив із закликом до миру.
В університеті П. Б. Шеллі також анонімно віддрукував і розіслав членам Вченої ради брошуру «Про необхідність атеїзму», але більшість упізнала в авторові молодого студента, за що його виключили з університету. Батько юного поета зрозумів, що всі його плани щодо блискучої парламентської кар’єри сина рухнули. Він прокляв персі, заборонивши йому з’являтися у батьківському домі.
П. Б. Шеллі оселився у Лондоні і зайнявся вивченням політекономії та соціально-утопічних ідей Уїльяма Годвіна. Інколи юнака відвідувала сестра Елізабет разом з 16-річною подругою Гаррієт Вестбрук, яка страждала від тиранії батька. Співчуваючи їй, Шеллі вирішив одружитися з дівчиною. Молодята виїхали у Шотландію, в Единбург. Батьки, розізлившись через нерівний шлюб сина, почали вимагати його відмови від усіх прав на успадкування великих родинних володінь. Вони лишили його навіть невеликої річної матеріальної допомоги. Життя поета було важким.
У 1813 р. він надрукував свій перший значний твір — ліро-епічну поему «Королева Маб», у якій виступив проти монархів та аристократичних привілеїв. Незабаром Шеллі залишив Англію і ненадовго виїхав до Ірландії. Після поїздки дружина поета та її родичі вирішили втрутитися в його особисті справи і «наставити вільнодумця на правильний шлях». Розпочалися безкінечні сварки, і дуже швидко сімейне щастя розвіялося як дим.
Невдовзі Шеллі одружився вдруге. Його дружиною стала дочка Годвіна Мері. Пізніше вона прославиться як письменниця і перший талановитий критик і видавець творів чоловіка. У 1816 р. подружжя відвідало Швейцарію, де поет познайомився з Дж. Байроном. За відкритий виступ Шеллі проти монархії і церкви правлячі кола Англії у 1817 р. почали його переслідувати. Після смерті першої дружини митця, святоші і ханжі відібрали у нього двох дітей, мотивуючи тим, що він атеїст. Боячись втратити і сина від другого шлюбу, Шеллі назавжди залишив Англію і переїхав разом із сім’єю до Італії. Тут він вдруге зустрівся з Байроном, їхні дружні стосунки зміцнилися. Видатний поет відвідав Венецію, Рим, Неаполь, Флоренцію, і лише тяжка хвороба (туберкульоз) не дозволила йому взяти безпосередню участь у політичній боротьбі.
П. Б. Шеллі загинув у розквіті творчих сил під час несподіваної бурі на морі біля Ліворно 8 липня 1822 року. Тільки через 10 днів його тіло водою викинуло на берег і було піддано спаленню у присутності Байрона та інших близьких друзів. Урну з прахом поета було поховано на протестантському цвинтарі у Римі. На пам’ятнику зроблено напис: «Персі Біші Шеллі — серце сердець».
Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання.
Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях, як «Монблан», «Ода західному вітрові», «Жайворонкові», «Вечір» та ін. Природа у поета персоніфікована, наділена людськими пристрастями і почуттями, вона ніби продовження душі і розуму самого автора у віршах про природу часто змальовано і кохання до жінки. Описи природи у поета філософічні.
Я люблю мороз и снег,
Шторм и непогоду,
Волны, бьющие о брег,
И саму природу.
У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться періодом миру і процвітання.
Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема «Аластор, або дух самотності» (1816). Ліричний герой поет — юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм.
Особливості творчого методу
- твори вражали силою почуттів, музичністю, різнобарвністю ритмів;
- створення нового для англійської поезії жанру масової пісні, яка близька до народних пісень;
- введення в поезію нових слів і зворотів;
- різнобарвність тематики — від політичної до інтимної;
- схильність до алегорій, великих узагальнень;
- показ у творах подій від далекого минулого до сучасності.
Короткі відомості про життя і творчість П. Б. Шеллі. Гармонія людини з природою — провідна тема лірики поета. Англійський романтизм. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Повернутись на сторінку Англійський романтизм
Повернутись на сторінку Зарубіжна література 19 — початку 20 століття