Корпоративізм. Що таке корпоративізм?

Корпоративізм. Що таке корпоративізм?

Корпоративізм (лат. corporatio — об’єднання, спільнота) — 1) механізм, що дає змогу асоціаціям (корпораціям) як посередникам здійснювати взаємодію між своїми членами (індивідами, родинами, групами, фірмами, олігархічними структурами, спільнотами), бути представниками їхніх інтересів при співпраці з державними (урядовими) органами; 2) особливий тип участі великих організованих груп у виробленні державної політики, переважно в економічній сфері, що відзначається високим рівнем міжгрупової кооперації; 3) історичний вид соціальної організації суспільства, що характеризується жорсткою ієрархічною (тоталітарною) системою влади, у якій одержавлені корпорації, що об’єднують робітників та підприємців за галузевою ознакою (фашистська Італія), контролюють інститути громадянського суспільства. Відповідно корпоративізм визначають як різновид державного устрою і політичної культури (корпоративної), як тип організації економіки, як форму соціального партнерства. Поняття «корпоративізм» широко використовують у політології, політичній соціології. Історично корпоративізм був формою соціальної організації, у якій корпорації як неурядові організації, що користуються значним авторитетом серед своїх членів, відігравали посередницьку роль між ними й державою. Корпоративізм започаткувався у середні віки, коли вчені та практики шукали нормативне обґрунтування автономії приватних груп щодо держави, яка формувалася. Г.-В.-Ф. Гегель вважав, що корпорація як форма організації «промислового стану» є «моральним коренем», «міцним базисом» держави. У 30—60-х ХХ ст. інститут К. критично сприймали у якості механізму розв’язання проблем, що виникають в економічно розвинутих суспільствах, оскільки його ототожнювали з фашизмом, вживали на означення сутності режимів Б. Муссоліні в Італії та Ф. Франко в Іспанії, які створили замість представницьких органів систему корпорацій, основою яких було примусове об’єднання населення за професійною ознакою під контролем держави. Поняття «корпоративізм» використовувалось і для характеристики сталінського режиму в СРСР. У середині 70-х ХХ ст. західні політологи запровадили у науковий обіг поняття «неокорпоративізм» для опису низки особливостей політичної дійсності розвинутих демократій, характеристика яких, на думку експертів, не вичерпувалася домінуванням моделі плюралізму у взаємовідносинах між державою і суспільством. Під неокорпоративізмом розуміють: 1) наявність самостійних, незалежних від держави груп інтересів та їх спрямованість на взаємодію з нею задля зміцнення соціального партнерства і підвищення економічної ефективності; 2) ступінь інституціоналізації вказаної взаємодії та спроможність держави нав’язувати під час переговорів пріоритети, продиктовані загальнонаціональними інтересами; 3) дотримання усіма сторонами взятих на себе зобов’язань і відповідна система контролю за їх виконанням. Коли асоціації (особливо вся їх мережа) певним чином організовані та/або беруть участь у процесі прийняття рішень на різних рівнях державної влади, можна вважати, що це — корпоративізм. Неокорпоративізм ґрунтується на дії між ринком і державою широкої мережі стійких колективних (корпоративних) інститутів. Активна участь корпорацій у прийнятті рішень спільно з державою та у консультаціях з нею повніше забезпечує врахування їх інтересів.

Ступінь розвитку, форми та методи неокорпоративізму в різних країнах суттєво різняться. Ліберальний (демократичний) неокорпоративізм характерний для розвинутих держав, бюрократичний корпоративізм (домовленості провідних бюрократично організованих структур, що нав’язують усім свої рекомендації та правила гри) — для країн з перехідною економікою . Для розуміння генези корпоративізму мають значення і такі фактори: рівень розвитку профспілкового руху, особливості галузевої структури промисловості та її інтеграції у світове суспільство, традиції трудової етики та ін. Неокорпоративізм характерний для Австрії, Фінляндії, Норвегії і Швеції; елементи неокорпоративізму при виробленні макроекономічної політики помітно в Австралії, Бельгії, ФРН, Данії, Нідерландах, а також у Португалії та Іспанії у 60—70-х ХХ ст.; у Франції, Канаді та США неокорпоративізм поширений у деяких галузях і регіонах.

Корпоративізм. Що таке корпоративізм?

Комментарии закрыты.