Криза соціології. Що таке криза соціології?
Криза соціології — періодичний стан критичного перегляду теоретико-методологічних і світоглядних основ соціології. Перша криза соціології відбулася в Німеччині наприкінці XIX ст. і була пов’язана з формуванням антипозитивістських течій, започаткованих В. Дільтеєм. Криза соціології проходила в умовах посилення суперечностей буржуазного суспільства, активізації релятивістських і песимістичних настроїв. На суспільних науках позначився крах механістичного детермінізму (фізика), що посилило інтерес до методологічних передумов наукового пізнання загалом і соціального пізнання зокрема. Усвідомлювалися внутрішні труднощі розвитку суспільних наук: загострення конфлікту між натуралізмом та історизмом, недосконалість еволюціоністських концепцій. Антипозитивістська реакція втілилася в критиці вульгарно-натуралістичних схем, відродженні історизму, інтересу до гносеологічної специфіки гуманітарних наук. Друга криза соціології відбулася у США наприкінці 60-х — на початку 70-х XX ст. внаслідок падіння престижу структурного функціоналізму Т. Парсонса, що досі посідав домінуюче становище в американській соціології, але виявив нездатність адекватно пояснити динаміку суспільства.
Жоден напрям загальної соціологічної теорії не зміг довести своєї теоретичної «переваги» над іншими, а отже, у соціології утворився вакуум теоретико-методологічних рішень. Теорія соціології формується як мультипарадигмальна наука, ведеться гостра полеміка між позитивістами й антипозитивістами з проблем природи соціологічного пізнання, ролі цінностей, співвідношень теорії й емпірії тощо.