Культура масова. Що таке культура масова?
Культура масова — поняття, що характеризує особливості виробництва й споживання культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, які пов’язані з поширенням і розвитком засобів масової інформації і комунікації; феномен соціальної диференціації сучасної культури. Функціональні і формальні аналоги явищ масової культури зустрічаються в історії, починаючи з найдавніших цивілізацій, однак справжня масова культура зароджується тільки в Новий час, з індустріалізацією й урбанізацією, трансформацією станових суспільств у національні, становленням загальної грамотності населення, деградацією багатьох форм традиційної повсякденної культури доіндустріального типу, розвитком технічних засобів тиражування і трансляції інформації, масового виробництва і споживання. Феномен масової культури почали вивчати наприкінці XIX ст.; становлення досліджень масової культури як дисципліни, що посідає значне місце в соціології, припадає на ХХ ст. Репрезентативними напрямами у таких дослідженнях є: теорії масової культури як культури «масового суспільства», що виникло в результаті процесів індустріалізації та урбанізації на зміну традиційних форм народної культури; дослідження Франкфуртської школи ( Т. Адорно, Г. Маркузе), які розглядали масову культуру через поняття культурної індустрії, що гарантує сталість капіталізму; структуралізм, у межах якого масову культуру аналізують як вияв універсальних і незмінних соціальних та ментальних структур; марксистські і неомарксистські теорії, згідно з якими масова культура є формою домінантної ідеології; теорія фемінізму, яка наголошує на патріархальній ідеології як підґрунті масової культури; постмодернізм, який вбачає у формах масової культури втілення радикальних змін у ролі мас-медіа, що стирають грань між іміджем та реальністю. Отже, феномен масової культури є логічним наслідком розвитку масового суспільства. Вона відмінна як від високої культури еліт (спроможної створювати унікальні за художньою цінністю продукти, споживання яких передбачає інтелектуальні зусилля та наявність певного культурного багажу), так і від народної культури, однак не є формою їх деградації. Елемент новаторства в масовій культурі незначний, оскільки її творці займаються в основному створенням спрощених, адаптованих для масової свідомості версій «високої» культури. Неправомірно вважати, що масова культура не має нічого спільного зі справжнім мистецтвом, оскільки вона слугує своєрідним посередником між загальноприйнятими цінностями елітарної культури, авангардистськими формами і традиційною народною культурою. Масова культура має специфічні ознаки: тісний зв’язок з технічними засобами продукування й поширення — засобами масової інформації й комунікації, які забезпечують загальнодоступність для широкої аудиторії; стандартизованість як наслідок технологічної складової, що породжує значущі процеси в суспільстві. Стандартизована масова культура створює тотальний соціальний універсум у національно-державному масштабі, у межах якого формуються основні ціннісні орієнтації, колективні почуття, стандарти поведінки, стилі, мода, що транслюють ЗМІ суспільству загалом, без урахування соціальних відмінностей, географічного місця проживання, сімейної, релігійної належності, віку аудиторії. Виникає новий стан тотальної культурної недиференційованості, що зумовлює гомогенізацію суспільства у культурі (еліти розділяють цінності й стандарти мас, маси виявляються причетними до високої культури), у сфері споживання й стилю життя. Масова культура сегрегує класову й групову свідомість, специфіковану культуру, посідає домінуюче становище в суспільстві. К. м. тісно пов’язана із принципами економічної рентабельності, а тому стає культуріндустрією, бізнесом. Тобто масову культуру продукує сучасну міфологію, конструює власний світ, який часто сприймають її споживачі як реальніший, ніж їх повсякденне існування, набуває чіткої соціальної функціональності. Масова культура стає інститутом, що здійснює контроль за ціннісно-нормативною сферою, формує процеси соціалізації й адаптації до змінних стандартів, стилів життя. Її функцією стає підтримка соціальної стабільності і єдності суспільства. Масова культура відзначається ще однією надзвичайно важливою якістю — вона становить основу сучасного суспільного дискурсу. Змістово масова культура досить різноманітна — від примітивного кітчу (комікси, «мильні опери», «блатні пісні», «жовта преса», естрадні шлягери, мелодрами) до складних, насичених форм (деякі види рок-музики, поп-арт, інтелектуальні детективи). Для естетики масової культури характерне постійне балансування між тривіальним і оригінальним, вульгарним і витонченим. Актуалізуючи та опредмечуючи сподівання масової аудиторії, масова культура задовольняє потреби в дозвіллі, розвагах, грі, спілкуванні, емоційній розрядці.
Виокремлюють такі основні напрями і прояви сучасної масової культури (А. Флієр): індустрію «субкультури дитинства» (художня література для дітей, промислово вироблені іграшки й ігри, дитячі клуби і табори, воєнізовані організації, технології колективного виховання тощо), що явно або приховано універсалізує виховання дітей, впроваджуючи стандартизовані форми і навички соціальної культури, світоуявлень, що закладають основи базових ціннісних настанов, які офіційно артикулює співтовариство; масова загальноосвітня школа, що, корелюючи з цільовими настановами «субкультури дитинства», залучає учнів до загальновизнаних основ і уявлень про навколишній світ; засоби масової інформації, що транслюють населенню поточну актуальну інформацію, інтерпретуючи зміст подій, що відбуваються, суджень і вчинків суспільних діячів у руслі й ракурсі, що відповідають інтересам «замовника»; система національної (державної) ідеології та пропаганди, патріотичного виховання громадян, що контролює і формує політико-ідеологічні орієнтації населення і маніпулює його свідомістю в інтересах правлячих еліт, забезпечуючи політичну благонадійність і бажану електоральну поведінку людей; масова соціальна міфологія (націонал-шовінізм, соціальна демагогія, квазірелігійні і паранаукові вчення та ін.), що спрощує складну систему ціннісних орієнтацій до елементарних опозицій («ми — вони»), заміщує аналіз складних причинно-наслідкових зв’язків між явищами і подіями апеляцією до простого і, як правило, фантастичного пояснення («світова змова», «пошуки інопланетян» тощо), що звільняє людей, не схильних до складних інтелектуальних рефлексій, від раціонального пояснення проблем, дає вихід емоціям у інфантильному прояві; масові політичні рухи (політико-ідеологічні, партійні і молодіжні організації, масові демонстрації і політичні маніфестації, пропагандистські кампанії), які ініціюються правлячими або опозиційними елітами для залучення в масові політичні акції населення, далекого від політики й інтересів еліт; система організації і стимулювання масового споживчого попиту (реклама, мода, секс-індустрія та ін. форми провокування споживчого ажіотажу навколо ідей, послуг тощо), що маніпулює соціальними домаганнями, формує в суспільній свідомості символіку (стандарти) престижності, імітує в масових і дешевих моделях форми «елітних» зразків; індустрія формування іміджу і «поліпшення» фізичних даних індивіда (культуризм, аеробіка, спортивний туризм, медичні послуги для зміни зовнішності, статі тощо), що є специфічною сферою загальної індустрії послуг, яка стандартизує фізичні дані людини відповідно до актуальної моди; індустрія дозвілля, що містить масову художню культуру (пригодницька, фантастична і «бульварна» література, аналогічні жанри кіно, поп-музика, естрадна хореографія, конферанс та ін. жанри естради, синтетичні види шоу-індустрії, художній кітч тощо), масові видовища, цирк, еротичні шоу, курортні і туристичні послуги, професійний спорт (як видовище) та ін.