Культурологія. Що таке культурологія?

Культурологія. Що таке культурологія?

Культурологія (лат. cultura — виховання, розвиток і грец. logos — вчення) — сфера гуманітарного знання, що синтезує філософське, історичне, антропологічне, етнографічне, соціологічне та ін. дослідження культури, охоплюючи всю духовну сферу життєдіяльності людини, головним змістом якої є гуманізація самої людини і навколишнього середовища. Культурологія є системою знань про сутність, принципи, закономірності існування і розвитку, способи пізнання культури. Становлення культурології як науки відбувалося через інтеграції таких дисциплін: а) культурознавства — опис досягнень тієї чи іншої культури, яке охоплює всю сферу пізнання класу явищ культури, в т. ч. й вузькі, спеціалізовані знання (мистецтвознавство, театрознавство, музикознавство та ін.); б) культурогенезу — вчення про походження культур; в) культурософії — вчення про сенс і можливі перспективи розвитку культури, філософське пізнання її сутності і значення; г) соціології культури, яка розглядає культуру з точки зору її функціонування в емпірично даній системі суспільства. Як духовне явище культурологія пов’язана з філософією, історією, естетикою, теорією права та ін.; як явище матеріального життя — з антропологією, етнографією, соціологією, суспільною психологією, етнопсихологією, демографією, фройдизмом, семіотикою. Культурологія як метамова культури розглядає в єдності і взаємозв’язку матеріальну і духовну культуру, культуру людських взаємовідносин. Формування культурології як специфічної сфери гуманітарного знання розпочалося в Новий час і спиралося на філософські концепції історії Дж. Віко, Й.-Г. Гердера і Г.-В.-Ф. Гегеля. Вплинули на її становлення і розвиток В. Дільтей, Г. Ріккерт, Е. Кассірер і О. Шпенглер. У XX ст. — З. Фройд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм, М. Вебер, А.-Дж. Тойнбі, Л.-А. Вайт, К. Клахкон, Х.-М. Мак-Люен, К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, Х. Ортега-і-Гасет та ін.; К. розвивали М. Данилевський, П. Сорокін, М. Бердяєв, О. Лосєв, Л. Гумільов, М. Бахтін, Д. Лихачов, Ю. Лотман, С. Аверинцев та ін. Термін «культурологія» запропонував німецький філософ і хімік В. Освальд (1909). Він використовував його для опису специфічного явища, притаманного тільки людині, яке може бути визначене поняттям «культура» і досліджене наукою під назвою «культурологія». У 1939 Л.-А. Вайт звертається до цього терміна незалежно від Освальда на позначення сфери знання, яку Е.-Б. Тайлор визначив як «науку про культуру». Вайт розглядав культурологію як принципово новий спосіб вивчення культурних явищ, розкриття загальних закономірностей культурно-історичного процесу і людської культури загалом. Культурологія розглядає культуру в її змістовій глибині і складності, допомагає по-філософськи осмислити природу і походження культури, розробляє її типологію. Культурологія як поліфонічну науку можна структурувати за рівнями пізнання і узагальнення. Її поділяють на фундаментальну (вивчає культуру з метою теоретичного й історичного пізнання цього феномену, розробляючи категоріальний апарат і методи дослідження) і прикладну (орієнтована на використання фундаментальних знань про культуру з метою прогнозування, проектування і регулювання актуальних культурних процесів, на розроблення спеціальних технологій трансляції культурного досвіду і механізмів досягнення, що відповідають культурним нормативам рівня розвитку тих чи інших форм соціальної практики). У межах фундаментальної культурології виокремлюють такі напрями: соціальна і культурна антропологія, що досліджує культуру як соціальний феномен і соціальну мікродинаміку породження функціонування «соціальних конвенцій» колективної життєдіяльності людей; культурно-історичну типологію підсуспільств; психологічну антропологію, що розглядає людську особистість як «продукт», «споживача» і «виробника» культури; психологію соціокультурних мотивацій, самоідентифікацій і взаємодій людей; культурну семантику, що досліджує комунікаційні вади і функції культурних явищ, використовує методи лінгвістики і філології для «дешифрування» і реконструювання культурних об’єктів як текстів, які несуть зміст та ін. У кожній із цих дисциплін фундаментальна К. виокремлює кілька рівнів пізнання і узагальнення матеріалу: загальнотеоретичний, системних об’єктів, петтернів (зразкових форм, норм та ін.), одиничних артефактів культури. У прикладній К. формуються такі напрями досліджень, як управління культурою, соціокультурне проектування, культуроохоронна діяльність, соціокультурна реабілітація, соціокультурні аспекти освіти, культурно-просвітницька робота, дозвілля, музеєзнавство, інформаційно-бібліотечна і архівна справа та ін. Отже, завданнями культурології є розкриття характеру взаємозв’язку культурних явищ, динаміки, структури і функцій культури, її сенсу і значущості.

Культурологія як наука слугує системоутворювальним фактором комплексу наук про культуру, його методологічною основою, бо досліджує найзагальніші закономірності розвитку культури як творчого процесу, спрямованого на утворення і зберігання загальнолюдських духовних цінностей, взаємозв’язок і взаємозалежність різних культур, які відрізняються науковими, просторово-часовими, етносоціальними, морально-політичними і художніми характеристиками. Культурологія поступово набуває статусу самостійної наукової дисципліни, яка досліджує проблеми людини у всіх її вимірах. Головний вектор розвитку культурології — культурне вдосконалення людини.

Культурологія. Що таке культурологія?

Комментарии закрыты.