Купальські пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Доки лунали дзвінко-радісні веснянки, природа розпускалася світло-зеленим листом, барвистими квітками, виповнювалася буйним різнотрав’ям. Вітерець дихав ще по-весняному свіжо, проте іноді нагадував про себе бог спекотного літнього сонця Хорс.
Наближалася Зелена неділя — проводи Весни і зустріч Літа. У переддень свята оселі вбирали галузками з клена, липи чи осики, домівку притрушували свіжою лепехою, божницю замаювали пахучим зелом. Належало також промовити тиху молитву за упокій невинно убієнних, усім живим — на щастя і здоров’я.
Християнська церква намагалася змінити у своєму календарі Зелені свята на свято Трійці. Однак у народі їх часто так і називають Зеленими, поминальну суботу — Клечальною, а весь тиждень — Зеленим або Русальним. На Зелені свята цвіте жито, люди намагалися накликати врожай і захиститися зеленим клечанням від лихих сил.
На ці свята влаштовували розваги та ігрища. Іноді на майдані встановлювали віху — високу жердину з колесом на кінці, яку обвивали зеленню; вкопували «явір» — прикрашене квітками і стрічками обрядове дерево. На майдан сходилися парубки і дівчата, подружні пари, літні люди. Для всіх тут знаходилися дотепне слівце, весела забава. У ці дні, наснажені очікуванням щедрого врожаю, влаштовували хліборобські обряди: водіння «куща», «тополі», «верби». Коли стихали останні гімни весняному буйнолисту, наставала літня пора.
Найпоетичнішим народним святом літнього циклу було Купала, сповнене символіки єднання людини і природи. Славлячи богиню вогню і води Дану та бога зелених плодів Купала, люди збирали цілюще зілля, квіти, плели вінки з барвінку й чебрецю, любистку і м’яти:
У вишневому садочку
Скопаю я грядочку
Та посію квіточок
На Купала, на віночок.
На всіх кутках села люди ставили купальські віхи, робили Купало — солом’яне опудало, розкладали вогнище поблизу річки, куди поспішали і дорослі, і малі, щоб відчути радість свята, красу обряду. Хлопці вкопували на пагорбі купальське деревце — Мариноньку-Купальницю, дівчата прикрашали її квітами, стрічками, намистом. Довкола водили танки, співали купальські пісні.
Купальські пісні — вид календарно-обрядової лірики, який супроводжував свято Купала.
Молодь перестрибувала купальське вогнище парами чи поодинці, сподіваючись на очищення магічним полум’ям. Діти водили хороводи, перестрибували через кропиву чи будяки. Поступово вогнище згасало, дівчата бігли до річки ворожити на вінках:
Квіточки збирала, віночок сплітала,
Та на синю хвилю, на Дунай пускала.
Опівночі усі розходилися по домівках, а відчайдухи йшли до лісу шукати цвіт папороті, який, за давніми віруваннями, приносив щастя. Усі обрядові дійства супроводжували піснями.
За спостереженням М. Грицая, поетика купальських пісень зумовлена часом їх народження: «Для давніших пісень властиві деякі риси балад. Вони сюжетні, зображують незвичні події, здебільшого мають трагічну розв’язку. Але на відміну від балад у купальських піснях немає соціальних мотивів. Можливо, вони притупилися, оскільки саме свято перетворилося на розвагу… Купальські пісні, що з’явилися в пізніші часи, набули ознак ліричних пісень, схожі з ними і за тематикою. Їх автори використали традиційні народнопісенні художні засоби. Проте купальські пісні відрізняє від ліричної пісенності обрядовість, виражена в текстах більшою чи меншою мірою».
Найпоширеніші мотиви купальських пісень — шлюб і мрії про щасливе кохання. Змістом і мотивами вони органічно зливаються з веснянками та петрівчаними піснями і є своєрідним їх продовженням. «Оспівують купальські ліричні пісні дівчат чи хлопців, чиї імена, як правило, називаються, говорять про певну пару закоханих чи вихваляють дівочу красу, — завжди ці теми супроводжуються винятково красивими та психологічно спорідненими картинами з життя природи, що виступають в порівняннях, паралелізмах, мальовничих приспівах тощо. Особливо частими образами в них є ясний місяць, сяючі зорі, граюче сонце, полум’я, шаріюча вишня, червона рожа, зріюче жито, червоні ягоди — всі вони сповнені яскравих літніх кольорів зорового сприйняття, ніби освітлені літнім сонцем, купальськими вогнями і символізують полум’яність почуттів закоханих», — стверджував О. Дей.
Святкова обрядовість літнього циклу завершувалася святом Купала, тому в купальських піснях виразно проступають і сумні мотиви прощання з безтурботною порою. Попереду були жниварські обряди, які знаменували початок свят осіннього циклу.
Із прийняттям християнства купальські звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва (народження) Іоанна Хрестителя (Предтечі). Згодом ім’я Дани забулося, а Купало отримав нове ім’я — Іван.
Унікальною стала праця Лесі Українки «Купала на Волині» (1893), бо наприкінці ХІХ ст. волинські купальські обряди більше, ніж в інших місцевостях, наближалися до автентичних, а мелодії й ритми пісенних текстів, записаних з голосу народних співачок, творять справжню скарбницю народного музичного мистецтва. Свято Купала відображене в численних творах: «Ніч на Івана Купала» М. Старицького, «Як ми їздили до Криниці» М. Коцюбинського, «На Івана Купала» М. Стельмаха тощо.
Купальські пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій