Кібернетика. Що таке кібернетика?
Кібернетика (грец. kybernеtikе — мистецтво управління) — наука про загальні закони отримання і зберігання, передавання і перетворення інформації в складних системах (зокрема у суспільстві). Н. Вінер (1948) назвав кібернетику наукою про управління, зв’язок і контроль у машинах і живих організмах. Стрижневою категорією кібернетики є «інформація». За Вінером інформація — це знання, яке має одну ціннісну міру для зовнішнього середовища (семантика) та іншу — щодо накопичених одержувачем знань і цілей пізнання (прагматика). Кібернетика як наука з власним предметом дослідження — кібернетичними системами — остаточно сформувалася на початку 70-х ХХ ст. Кібернетичні системи можуть сприймати, зберігати, переробляти інформацію та використовувати її для управління і регулювання. Кібернетика запропонувала принципово новий метод їх вивчення — метод машинного експерименту, який перебуває на стику між класичним дедуктивним та класичним експериментальним методами. Завдяки цьому кібернетику можна використовувати як апарат дослідження в різних науках. Центральними категоріями кібернетики є зв’язок та управління. Під зв’язком розуміють процеси сприйняття інформації, її збереження та передавання; управління — це процес перероблення сприйнятої інформації в сигнали, що коректують функціонування кібернетичної системи. Для того, щоб система була спроможна самостійно сприймати і застосовувати інформацію про результати свого функціонування, вона повинна мати засоби зворотного зв’язку. Перероблення такої інформації на сигнали, що коригують функціонування системи, у кібернетиці називають «контролем (регулюванням)». Визначальне значення для кібернетики має поняття «кількість інформації», яке запроваджене основоположником теорії інформації К. Шенноном. Н. Вінер інтерпретував кібернетику як теорію організації. Кібернетична система сприймає інформацію із зовнішнього середовища і застосовує її для вибору рішень. У кібернетиці постульовано принцип єдності інформації й управління. Вінер вважав, що процес управління в таких системах є процесом перероблення центральним пристроєм отриманої від сенсорів-рецепторів (джерел первинної інформації) інформації і передавання її туди, де вона сприйматиметься як вимога до виконання визначеної дії. По завершенні цієї дії сенсори-рецептори приводяться в стан готовності до передавання інформації про зміну ситуації для виконання наступного управлінського циклу. Основна роль у русі інформації в цьому циклічному алгоритмі управління належить змісту інформації, переданої сенсорами-рецепторами і центральним пристроєм. Категорія «управління» є базисною для кібернетики, всі інші категорії координуються нею. Управління загалом в кібернетичній системі є циклом, який здійснюється в контурі інформаційних обмінів, що складається з органу управління, каналів прямого і зворотного зв’язку. Управління охоплює збирання, оброблення, перетворення і передавання інформації для цілеспрямованого функціонування будь-якої кібернетичної системи. Зміст процесу управління характеризується метою управління — гомеостазисом — урівноважуванням системи із зовнішнім середовищем, ефективною протидією його деструктивним впливам для стабілізації основних параметрів кібернетичної системи. Найефективнішими вважають кібернетичні системи, які для досягнення певної цілі застосовують мінімальну кількість інформації. Деякі функції мислення і моделі поведінки можна відтворити у кібернетичних пристроях, тому кібернетику застосовують у соціальних галузях знання. Кібернетика і кібернетичні аналогії піддавали критиці послідовники функціоналістських ідей і сцієнтизму. За Т. Парсонсом, людська поведінка частково ірраціональна і незалежна від пізнання умов середовища і на неї впливають суб’єктивні оцінки і ситуації.
У кібернетиці моделюються тільки функції мозку, які піддаються логічному обробленню, тобто пов’язані з одержанням, обробленням і передаванням інформації, тому аргументом проти можливості створення штучного інтелекту є нездатність кібернетичної системи врахувати всю сукупність дій людини, що є продуктом соціального, а не лише біологічного розвитку. Її дії, мислення не піддаються такій алгоритмізації. Останнім часом інтенсивно розвивається інформатика — наука про закони і методи зберігання, оброблення і обміну інформацією за допомогою ПК, об’єктом дослідження якої є інформаційні технології і проблеми впровадження їх у соціальне середовище. Оскільки інформаційна технологія може розглядатися як кібернетична система, вона представляє інтерес і для кібернетики. З іншого боку, кожна кібернетична система реалізує певну інформаційну технологію і в цьому сенсі є об’єктом вивчення інформатики.