Лассвел (Lasswell) Гарольд-Дуайт
Лассвел (Lasswell) Гарольд-Дуайт (1902—78) — американський політолог і соціолог, прихильник біхевіористського підходу до політичної науки. Під впливом Чиказької школи соціології створив єдину інтегративну політичну науку, яка орієнтується переважно на польові дослідження, долаючи інституційний різнобій і задовольняючи потреби політичної практики. За Лассвелом, всі науки є політичними, оскільки вони допомагають зрозуміти процес реалізації політики або постачають знання, необхідні для прийняття раціональних політичних рішень. Політичну науку треба розглядати як орган самопізнання і самовдосконалення людства в процесі загальнокосмічної еволюції. Використовуючи методи психоаналізу і соціальної психології, Лассвел вивчав політику як поведінку громадсько-політичних груп і як систему аналізу процесу прийняття політичних рішень. Він започаткував аналіз влади як міжперсонної конструкції, що робить її атрибутом соціальних відносин, тому влада, на його думку, — це «міжособистісна ситуація». Лассвел наголошував на розумінні спілкування людей як «відкритого форуму для постійного обговорення питань взаємної терпимості й доступу до головних цінностей життя». Таке розуміння політичної влади дало змогу Лассвелу сформулювати лаконічну дефініцію: «Влада — це участь у прийнятті рішень». При цьому рішення визначаються як політика, що допускає певні санкції (у значенні — позбавити чогось); тоді вони є спланованим процесом, що визначає цілі, вартість та практичні методи реалізації. Лассвел вивчав онтологічний аспект аналізу політичних рішень, діяльність політичної еліти за різних режимів, осіб, що приймають політичні рішення. Він запровадив поняття «гарнізонна держава» (30-ті ХХ ст.) на означення держави, у якій панує репресивний режим. Альтернативою йому стали змішані форми політичної влади. Лассвел вважав, що потрібно розробити концепцію політичної терапії, основою якої є положення, що лише державна влада здатна приборкати владу ринкової стихії, лише вона «знає, у чому полягають інтереси громадян». Суб’єктами такої влади мають бути «політики-аналітики, які виконували б функцію контролю за політичною поведінкою індивідів». За Лассвелом, державна влада стала впорядковуючою силою, яка домінує над «політичним ринком» і забезпечує його нормальне функціонування. Йшлося про неоліберальний ідеал влади — влади без примусу, авторитетну владу як утілення раціональних засад.
Лассвел переймався проблемами функціонального підходу до політики, зокрема використовував методи психоаналізу у вивченні політичної поведінки і пропаганди. Він тлумачив політичну участь як форму компенсації психологічних патологій, комплексу неповноцінності, які розвиваються ще в дитинстві внаслідок отримання психічних травм, а умовою встановлення соціально-політичної гармонії у суспільстві вважав правильне виховання дітей. Лассвел вивчав роль масових комунікацій у формуванні, поширенні та відтворенні символіки політичної влади. На думку вченого, об’єктами дослідження при цьому є: комунікатор (інститут, що організовує та контролює комунікативний процес); повідомлення (т. зв. контент-аналіз); засоби, аудиторія (її якісні та кількісні характеристики); результати (зміни свідомості аудиторії). Його основні праці: «Техніка пропаганди у світовій війні» (1927), «Психопатологія і політика» (1937), «Пропаганда, комунікації та публічний порядок» (1946, у співавторстві), «Аналіз політичної поведінки» (1947), «Влада і суспільство» (1950, у співавторстві), «Структура і функції комунікації в науці» (1960).