Лебон (Le Bon) Гюстав

Лебон (Le Bon) Гюстав

Лебон (Le Bon) Гюстав (1841—1931) — французький соціальний психолог, соціолог, антрополог. Прихильник концепції расового детермінізму, підкреслював ієрархічний характер расового поділу. У своїй творчості звертався до соціально-психологічного осмислення історії, соціокультурних процесів і явищ, етносоціальних феноменів. Абсолютизуючи роль етнічних характеристик у розвитку цивілізацій, Лебон стверджував, що кожному народу притаманний особливий душевний склад, «такий же стійкий, як і його анатомічні особливості». Расові відмінності Лебон вважав підґрунтям для побудови «психологічної ієрархії рас»: «вищим расам» притаманне поступове поглиблення нерівності між статями та індивідами, виокремлення еліти. Він стверджував, що різниця між представниками верств «вищої раси» помітніша, ніж відмінності між середніми індивідами різних рас, проте диференціацію верств обмежує нестабільність еліти. Вищий рівень інтелектуальних здібностей вчений розглядав як флуктуацію. Еліта потребує відтворення за рахунок «середніх верств». Лебон дійшов висновку, що загарбницькі, релігійні та династичні війни насправді були «расовими». Основними чинниками розвитку цивілізації вчений вважав «народний характер» (тобто «успадковані почуття народу») та «ідеї». Становлення цивілізації пов’язував з формуванням стійкої «колективної душі» й усталених «керівних ідей», а занепад — зі «зниженням характеру», викликаним втратою людьми віри в абсолютну цінність своєї культури. Межу ХІХ—ХХ ст. Лебон вважав початком «ери натовпу», ознакою якого є «заміна свідомої діяльності індивідів несвідомою діяльністю натовпу». Лебон вказував такі характерні для натовпу ознаки: знеособленість, підвищена емоційність, зниження інтелекту, чутливість до навіювання, нетерпимість, догматизм, захопленість спільною ідеєю, усвідомлення неприборканості власної сили, втрата почуття відповідальності, відсутність розсудливості та критичності, готовність до імпульсивних дій і бездумного наслідування лідерів. Він виокремлював два основні типи натовпу: різнорідний (вуличні групи, парламентські збори тощо) та однорідний (секти, касти і класи). Наслідки дій натовпу можуть набувати як деструктивного, так і творчого характеру. Лебон наголошував на ірраціоналізмі натовпу, підкреслював деперсоналізацію та деіндивідуалізацію людей у натовпі.

Несвідому і надто емоційну поведінку людей у натовпі, пригнічення раціонального начала, притаманного окремій особистості, він пояснював дією «закону духовної єдності натовпу». Соціалістичний лад Лебон розглядав як суспільство, що складається з натовпів, не пристосованих до життя людей і дегенератів. Стверджував, що всі соціалістичні шляхи ведуть до занепаду. Певні аспекти соціології збагатили такі його праці: «Психологічні закони еволюції народів» (1894), «Психологія натовпу» (1895), «Психологія народів і мас» (1896), «Психологія соціалізму» (1898), «Психологія освіти» (1902), «Погляди і вірування» (1911), «Психологія революцій» (1912), «Сенси життя» (1914), «Психологія Нового часу» (1920), «Еволюція сучасного світу» (1927).

Лебон (Le Bon) Гюстав