Легенда «Лісова панна». Український фольклор. Конспекти лекцій

Легенда «Лісова панна». Український фольклор. Конспекти лекцій

Легенду про міфічну істоту — лісову панну — записав І. Франко наприкінці ХІХ ст. на Підгір’ї. Поняття «легенда» він обмежував християнською міфологією, а розповіді, побудовані на основі язичницьких вірувань, зараховував до самостійного фольклорного жанру.
Традиційний для легенд зачин своєрідно спонукає до розповіді. Це — повідомлення про побутування певних вірувань у конкретному регіоні: «В Косівщині вірять, що в горах у великих лісах є лісові панни. Вони показуються людям вечором, звичайно лиш таким, що йдуть одиноко лісовою дорогою».
Сюжет «пригодницької» частини легенди починає розгортатися з опису зовнішнього вигляду міфічної істоти, для якої важливо бути непомітною. Тому вона «спереду зовсім, як молода панна, дуже хорошої вроди». Про її винятковість свідчить те, що «ззаду тягнуться за нею кишки». Саме за цією ознакою її можна відрізнити від вродливої дівчини.
Образ лісової красуні з оголеними нутрощами в українському фольклорі зустрічається рідко. Проте на Закарпатті й нині побутують розповіді про повітруль, у яких ззаду просвічуються внутрішні органи. За канонами міфологічного світовідчуття, це є характерною ознакою незвичайної краси. Ця деталь у зовнішності персонажа може засвідчувати поєднання побутового і сакрального розуміння краси: те, що у «цьому» світі вважають непривабливим, а то й потворним, в іншому є ознакою прекрасного.
Далі наведено інші подробиці, які свідчать про вірування, збережені у Косівщині: «Вони (лісові панни) заманюють недосвідчених парубків до себе в глибокий ліс і силують їх, щоб жили з ними».
В основі сюжету — зустріч молодого робітника з мешканкою лісу, що ілюструє повір’я, згадане на початку оповіді. Деякі вчені вважають, що підтвердження вірувань у легендах збереглося як анахронізм: «В Довгополі оповідають, що перед кільканадцятьма роками звабила лісова панна з собою одного молодого робітника — італьянця. Пізнім вечором він ішов через верх, а вийшовши в ліс, не вернувся з нього, — аж на два роки».
Лісові панни, як і інші представники демонологічного ряду (домовики, польовики, лісовики тощо), спершу уявлялись як добрі духи, котрі оберігали людину в лісі. З часом під впливом християнства фантастичним істотам стали приписувати й негативні риси та дії, зараховуючи їх до нечистої сили.

Пригода з хлопцем, описана в легенді, засвідчує, що він не дотримувався усталених норм співіснування людини з лісовими духами, порушив табу, зайшовши до лісу в неприйнятний для того час, чим і розгнівив лісову красуню, накликав на себе біду. Отже, лісова панна не лише є характерним прикладом архаїчного анімізму, а й виконує певні функції — стежить за порядком у довіреному їй просторі.
Розповідь про випадок з молодим робітником реалізує пізнавальну функцію, застерігає недосвідчених і непосвячених, спонукає дотримуватися певних заборон у повсякденному житті (не ходити ввечері до лісу). Особливу роль відіграє фінальна частина легенди, де повідомляється про сумний кінець життя хлопця: «З лісу він вийшов сивоволосим, згорбленим старцем і оповідав, що лісова панна держала його при собі, але як йому там було, де живе та панна й чому так подався — сього не говорив. Швидко потім він умер».
Розповіді про русалок, домовиків, вовкулаків та інших істот зазнали численних змін під впливом християнства. Однак вони дають багатий матеріал для пізнання демоністичних вірувань предків.

Легенда Лісова панна

У Косівщині вірять, що в горах у великих лісах є лісові панни. Вони показуються людям увечері, звичайно лише тим, хто йде одиноко лісовою дорогою. Така панна спереду виглядає зовсім як молода дівчина, дуже гарної вроди, але ззаду тягнуться за нею кишки.
Лісові красуні заманюють недосвідчених парубків до себе в дрімучий ліс і примушують їх жити з ними.
Якось увечері йшов парубок лісом, а повернувся з нього аж через два роки. Став він сивоволосим, згорбленим старцем і розповів, що лісова панна тримала його при собі, але як йому там було, де живе та панна — не розповів.
Швидко потім він помер.