Локк (Locke) Джон
Локк (Locke) Джон (1632—1704) — англійський філософ-просвітитель, основоположник соціально-політичної доктрини лібералізму. Основою соціальної філософії Локка є ідеї «природного права» і «суспільного договору». Політична теорія Локка висловлена в праці «Два трактати про державне правління», що спрямована проти патріархального абсолютизму й розглядає соціально-політичний процес як розвиток людської спільноти від природного стану до цивільного суспільства та самоврядування. У природному стані люди вільні й рівні між собою і перед Богом, свобода — «природне право» слідувати законам природи. Виконавча влада природного закону втілена в кожному індивіді, який підкоряється розумним міркуванням про самозбереження. Дотримання розумних природних законів дає змогу досягти згоди при збереженні індивідуальної свободи. Ця згода — основа «суспільного договору», який повинен захистити природне право громадян на життя, свободу та власність. Для переходу з природного стану до суспільного, за Локком, ключове значення має власність. Кожна людина є власником перш за все свого життя, а отже, і власником засобів життєзабезпечення, основним з яких є її праця. Людина має право на власність, яка належить їй законно, якщо вона вилучена із загального надбання без збитку для інших. Ставлення людини до держави й уряду, яким передається лише частина всіх прав особи, визначається поглядами людини на власність: чим більше власності, тим більше політичних прав, але й тим більше обов’язків перед державою, що охороняє цю власність. Недотримання урядом правил «суспільного договору», особливо недоторканності власності, що гарантує індивідуальну свободу, робить його незаконним і дає право підданим чинити опір, який припиняється зі встановленням політичного балансу. Локк вважав конституційну парламентську монархію оптимальною формою такого балансу й заперечував абсолютний політичний пріоритет королівської влади. Моральні норми, Бога людина пізнає індивідуально, за допомогою розуму, тому неможливо встановити єдині норми моралі й вимагати одноманітності у вирішенні питань совісті і віросповідання, а слід дотримуватися віротерпимості.
Емпіризм з деїзмом у Локка поєднується на основі скептицизму. Користь він вважав кінцевою метою будь-якої діяльності; праця заради праці є неприродною. Свобода волі, за Локком, — це породження моральності, критерієм якої виступає розум. Філософські й соціально-політичні ідеї Локка вплинули на розвиток сенсуалізму французьких матеріалістів, суб’єктивного ідеалізму Берклі, скептицизму Юма. Етичні й політичні погляди Локка розвивали Дж. Толанд, Ш.-Л. Монтеск’є.