Лукач (Lukacs) Дьйoрдь
Лукач (Lukacs) Дьйoрдь (1885—1971) — угорський соціальний мислитель, політичний діяч, який започаткував антидогматичне дослідження марксистської теорії. Праця Лукача «Історія і класова свідомість», в якій викладалась теорія уречевлення, тривалий час була основою західного марксизму. У теорії уречевлення відображено важливі характеристики тогочасних суспільних процесів: нездатність суспільствознавства виробити усвідомлене уявлення про еволюцію соціального цілого; зростаюча і всеохоплююча раціоналізація світу. В інтерпретації Лукача автентичний марксизм трактується як систематизована сукупність критично інтерпретованих феноменів відчуження у поєднанні з діалектичними парафразами на цю тему. Лукач, обґрунтувавши категорію «уречевлення», вивів веберівський аналіз соціальної раціональності за межі теорії дії, пов’язавши його з безособистісними економічними процесами. На думку Лукача, особливий статус уречевлення в ієрархії суспільних процесів ґрунтується на тому, що товарообмін в індустріальному суспільстві став пануючою соціальною формою — універсальною категорією буття соціуму. Трудовий процес є парціальною спеціалізованою працею без індивідуальних якісних характеристик, за якої кожна вартість стає товаром, речами стають навіть вияви духовного життя людини.
Уречевлення нівелює духовність. Лукач вважав, що пролетаріат здатен радикально подолати відчуження людей взагалі. Вчений зробив вагомий внесок у соціологію літератури, доводив існування зв’язку між соціальним класом і літературною формою. У «Руйнуванні розуму» (1954) Лукач стверджував, що в історії німецької суспільної думки існувала сильна ірраціональна течія, яка сприяла виникненню фашизму. В останніх творах рішуче виступав проти механічної вульгаризації марксизму.