Луман (Luhmann) Ніклас

Луман (Luhmann) Ніклас

Луман (Luhmann) Ніклас (1927—98) — німецький соціолог-теоретик, дослідник функціонального аналізу та системної теорії в соціології, теоретик права. Концептуальними витоками творчості Лумана були загальна теорія систем, феноменологія Е. Гуссерля, філософська антропологія А. Гелена, структурний функціоналізм Т. Парсонса. Ранні роботи Лумана присвячені обґрунтуванню радикалізованого функціоналізму. Луман визначив соціологію як «системний аналіз соціальних утворень», оскільки суспільство, як і світ загалом, не має ані центру, ані стійкої основи. Суще характеризується контингентністю — можливістю «бути інакшим». Реально не існує нічого, крім відносин та можливостей відносин, а предметність є епіфеноменом мови. Луман досліджував відносини системи з навколишнім середовищем, обравши точкою відліку при виділенні проблем, що при цьому виникають, відмінність в комплексності (складності) системи і середовища. Комплексність — простір можливостей «переживання та діяння», згідно з Луманом, є фундаментальною характеристикою систем та середовищ. Редукція комплексності здійснюється системою у предметному, часовому та соціальному вимірах. Луман відкидає існування систем як об’єктивованих, «речових» феноменів та обґрунтовує свою концепцію властивим світу розрізненням систем та середовищ як зон з меншою та більшою комплексністю. Таке відмежування відбувається через самореференцію — встановлення самототожності, самоспіввіднесення. Психічні та соціальні системи, на відміну від біологічних та механічних, розглядаються як змістовні, сенсові. Сенс означає наявність поля неактуалізованих можливостей і є формою редукції комплексності. Елементами психічних систем, за Луманом, є думки, соціальних — комунікації. Люди є частиною середовища соціальних систем. Комунікація як змістовний самореферентний процес, що зводиться до дій, а не до трансляції інформації, містить в собі повідомлення, власне інформацію і розуміння повідомлення тим, хто його отримує. За Луманом, системі властива оперативна закритість: елементи (операції) системи відсилають до інших її елементів (операцій). Відповідність операцій самототожності системи означає самоспостереження системи. Луман наголошував на взаємозв’язку процесів розпаду та самовідтворення систем. Розпад системи зумовлений миттєвим характером подій, а чинником її розпаду є час. Система відтворюється з урахуванням вимог, які постійно висуває до неї середовище, таке самовідновлення системи передбачає попередній розпад. Розпад передбачає самовідтворення системи з урахуванням змін середовища, що забезпечує оновлення. Основою виникнення соціальності, за Луманом, є «подвійні контингенції» — взаємна невизначеність позицій учасників спілкування, яка зумовлює необхідність узгодження перспектив, її елементарною формою є інтеракція — взаємодія, заснована на формальних правилах членства, що конструює організацію як форму соціальності.

Суспільство як форма соціальності є системою, що визначає галузь можливих комунікацій. У 70-ті ХХ ст. Луман розробляв теорію суспільства, яке розглядав як умову взаємодії численних соціальних систем. Труднощі поєднання різних положень теорії Луман вирішував, виокремлюючи незалежні «супертеорії»: системну, еволюційну та теорію символічно генералізованих засобів комунікації.

Луман (Luhmann) Ніклас

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *