Лєрмонтов Михайло Юрійович (1814—1841) — російський письменник XIX ст.
Основні твори: вірші «Вітрило» (1832), «Смерть поета», «Бородіно» (1837), «Дума», «Поет» (1838), «Пророк», «Батьківщина» (1841), драма «Маскарад» (1835), поеми «Демон» (1829—1841), «Мцирі» (1839), роман «Герой нашого часу» (1840—1841).
Михайло Юрійович Лєрмонтов народився в Москві 1814 р. Йому не було й трьох років, коли померла його мати, і бабуся забрала його на виховання до себе, розлучивши сина з батьком. Конфлікт між рідними людьми відбився на світосприйнятті Лєрмонтова, знайшов відтворення у ранніх творах («Дивна людина», «Люди і пристрасті», «Сашка»). Освіту майбутній поет отримав у Московському університетському благородному пансіоні (1827—1830) та Московському університеті (1830—1832). Лєрмонтова не задовольняв рівень викладання в університеті, він займався самоосвітою. За тогочасною традицією для дворянина найкращою вважалась військова кар’єра, і Лєрмонтов вступає до Школи гвардійців (1832—1834). Час навчання тут пізніше він назве «двома страшними роками». На духовний розвиток майбутнього поета вплинули і відомі йому з дитинства розповіді про народні повстання під проводом Разіна і Пугачова, події війни 1812 р. (родичі по лінії обох батьків були учасниками війни з Наполеоном), вільнолюбиві ідеї декабристів. Вірші Лєрмонтов почав писати ще в Московському пансіоні. За п’ять років навчання в університетських закладах він написав майже 300 віршів. Відомим поетом Росії його зробив вірш «Смерть поета», яким він відгукнувся на страшну звістку про вбивство на дуелі О. Пушкіна. До царя дійшла звістка про волелюбність поета, хтось навіть направив Миколі І вірш «Смерть поета» з приписом: «Заклик до революції». Лєрмонтова заарештували і направили у заслання на Кавказ, де йшла війна. Перше заслання було недовгим.
На прохання поета В. Жуковського та бабусі Лєрмонтова Єлизавети Олексіївни Арсеньєвої поета перевели спочатку до Новгорода, а потім — до Петербурга. Поет багато пише, його вірші мають викривальний характер. Вони спямовані проти самодержавного ладу. У 1840 р. проти Лєрмонтова організоване цькування, яке доводить його до дуеііі з сином французького посла Варантом. Поета знову висилають на Кавказ, де він бере участь у бойових операціях. За мужність, проявлену в боях, його представляють до нагороди, та царська влада відмовляє. Лєрмонтов мріє піти у відставку і зайнятися літературною діяльністю, але й цього йому не дозволяють. В останню поїздку на Кавказ поет їде з важким передчуттям, яке справдилось. Лєрмонтова вбив на спровокованій дуелі майор у відставці М. Мартинов) 1841 р. Спочатку його було поховано в П’ятигорську, пізніше прах перепоховала бабуся Є. О. Арсеньєва у родовому маєтку в Тарханах Пензенської губернії. За недовге життя (27 років) Лєрмонтов встиг зробити багато. Він заявив про себе як про непересічного літератора, поета-провидця, романтика, реаліста, тонкого аналітика людської душі. Рання лірика позначена впливом відомих поетів: Байрона, Пушкіна, Жуковського, Шеньє. Особливо тісним був його зв’язок із творчістю Пушкіна. Лєрмонтов услід за метром розвивав тему демонізму. Вплив Пушкіна відчутний і в східних мотивах молодого поета. Перегукуються й персонажі прозових творів — пушкінський Онєгін і лермонтовський Печорін. Під впливом Байрона у Лєрмонтова з’являється жанр стансів — поезій сповідального характеру («Кинджал», «Поет», «Заповіт»). На першому плані — ситуативне переживання з кульмінаційним моментом, яке може зовсім не мати розв’язку, часто буває завершеним на злеті яскравим афоризмом, символічним узагальненням. Для поета характерним є заглиблення у власне «я», певна роздвоєність, увага до внутрішнього світу, аналітичний пошук виходу зі складних суперечностей. Від романтичного начала в його поезії пролягає шлях до начал реалістичних («Вітрило», «Дивлюсь я на майбутнє боязливо»). Для поезії Лєрмонтова властивими є й соціальні мотиви. Його турбує доля покоління, до якого він належить. Поетові здається, що його сучасники втратили сенс існування, не прагнуть ідеалів, поринули в лінощі й неробство. Світське життя розчаровує своєю штучністю. Поет гнівно виступає проти лицемірства, фальшу, брехливості, підступності («Смерть поета», «Маскарад»), що панують у світських колах. Подвійне ставлення в поета й до батьківщини, де кривдять знедолених, де зникають поняття честі, де паплюжиться людська гідність («І скучно і сумно», «Прощай, немитая Росіє…»). У художніх засобах тяжіє до антитези. У прозовому творі «Герой нашого часу» Лєрмонтов одним з перших у світовій і російській літературі звернувся до соціально-психологічних і філософських проблем. У романі, за словами автора, розкрита «історія душі людської… чи й не цікавіша і не корисніша за історію цілого народу». Центральний образ — Печорін — втілює в собі «недоліки усього… покоління». Це узагальнений тип «зайвої людини», яка прагне величних справ, але не знаходить свого призначення, не здатна реалізувати кращі свої поривання.