Ліричні пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Українська лірична пісня — особливий тип художнього мислення, усної культури. За свою багатовікову історію вона стала одним з найцінніших духовних скарбів українського народу.
Пісня — синкретичний або синтетичний музично-поетичний різновид мистецтва, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу.
Народна лірика ввібрала найрізноманітнішу інформацію про різні прояви життя людини, спільноти, нації, тому є неоціненним джерелом народних звичаїв, традицій, вірувань, особливостей народного характеру. Передаючись від покоління до покоління, вона постійно шліфувалася на змістовому, формальному й інтонаційному рівнях. Ліричним пісням притаманні особливе віршування, використання постійних тропів, стилістичних фігур, синтаксичних структур тощо. Часто пісні поєднувалися з музикою, грою, танцем, побутовими сценками.
Мелодія пісні виникає разом з нею. На одну мелодію можуть виконуватися різні тексти, натомість один текст може мати кілька мелодій.
Лірична пісня має особливо тісні зв’язки з професійною літературою, її мотиви, поетична символіка і ритміка широко представлені у творчості поетів ХІХ і ХХ ст. З нею пов’язані й жанрові особливості літературних пісень, які виникли як продовження й творчий розвиток фольклорних.
Літературні пісні пережили етапи наслідування, стилізації, переспіву і тільки згодом стали самостійним жанровим різновидом, свідченням чого є творчість українських поетів ХІХ—ХХ ст. (В. Забіли, Є. Гребінки, М. Петренка, Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, І. Драча та ін.). Деякі пісні вже в назві мають жанрове визначення: «Вечірня пісня» В. Самійленка, «Пісенька до сну», «Пісня змагунів», «Пісня про незнищенність матерії» Б.-І. Антонича, «Вечірня пісня» Олени Теліги, «Пісня про рушник» А. Малишка, «Пісня про матір» Б. Олійника, «Пісня», «Пісня про життя», «Пісня сіроманця», «Новорічна заяча пісня» М. Вінграновського. Інші через свою емоційну настроєвість, романтичне поривання та особливу мелодійність перетворилися на улюблені народні твори: «Зацвіла в долині» Т. Шевченка, «Чорнії брови, карії очі» К. Думитрашка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Стоїть гора високая» Л. Глібова, «Ніч яка місячна» М. Старицького, «Сміються, плачуть солов’ї» О. Олеся, «На білу гречку впали роси» М. Рильського, «Марічка» М. Ткача, «Чорнобривці» М. Сингаївського, «Сива ластівка» («Мамо, вечір догоря…») Б. Олійника, «Два кольори» Д. Павличка.
Народна пісня привертала увагу багатьох українських дослідників минувшини (М. Максимовича, О. Потебні, О. Бодянського, М. Драгоманова, І. Франка, Ф. Колесси, К. Квітки) і сьогодення (О. Дея, Г. Нудьги, Н. Шумади, В. Бойка, Л. Копаниці та ін.).
Систематизувати за жанрами пісенний матеріал вкрай складно. Загалом увесь масив ліричних пісень прийнято розподіляти на соціально-побутові (суспільно-побутові) і родинно-побутові пісні. З певною умовністю зараховують до нього пісні літературного походження і танкові співанки (коломийки, козачки, шумки, чабарашки, дрібушки, частівки тощо).
Ліричні пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій