Маяковський Володимир Володимирович (1893—1930) — російський поет і драматург, один із засновників російського футуризму.
Основні твори: вірші «Нате!» (1913), «Послухайте» (1914), «А все-таки» (1913), «Лілечко!» (1916); поеми: «Хмарина в штанах» (1915), «Флейта-хребет» (1915), «Людина» (1917), «Лівий марш» (1918), «150000000» (1924); сатиричні п’єси: «Клоп» (1929), «Баня» (1930).
Народився у Грузії (с. Багдаді) у родині лісничого. Навчався в гімназіях Грузії та Москви. До революційної діяльності прилучився 1905 р., за що був тричі заарештований. У в’язниці поет починає писати вірші. Зошит із віршами при звільненні відібрали. Продовжує освіту Маяковський у Московському училищі живопису та архітектури (1911—1914). З 1912 р. виходять друком його вірші. У 1913 р. — збірка поезій «Я» та перша п’єса, в якій Маяковський грав головну роль. Поет з ентузіазмом підтримує Жовтневу революцію, активно працює у «Вікнах РОСТА», часто виїздить із публічними читаннями своїх віршів у різні республіки СРСР і за кордон. Неодноразово Маяковський бував і в Україні. Увесь свій талант поет присвятив служінню новій державі. Він не мислив себе поза революцією, поза ідеологічним мистецтвом. Поет висміює суспільні вади, які заважають прогресу. Проте красиві гасла не ставали дійсністю. Новаторська викривальна поезія Маяковського не сприймалась владою. Розчарування в ідеалах, творча й душевна криза привели поета до самогубства. На початку творчості поет зблизився з футуристами. Маяковському імпонували прагнення футуристів замінити старе мистецтво новим. Йому подобається зухвалість, епатаж, енергія, динамізм творчості футуристів. Поет активно експериментує. Для творчості раннього періоду характерним є нетрадиційна ритміка, оригінальна образна система. Маяковський нестримно прагне оновлення життя. У його творах звучить революційний пафос. Він усвідомлює себе глашатаєм майбутнього. Ліричний герой Маяковського наділений глибокими почуттями, сильними емоціями, він «зухвалий і беззахисний, войовничий і вразливий, трагічний і прекрасний», як і сам поет.
Для поетики Маяковського характерні експресія, динамічність, яскравість. Не відразу поет-новатор був прийнятий критикою. Йому доводилося ламати стереотипи щодо ролі поезії і поета в суспільстві. У поезії Маяковського яскраво проступає гіперболізоване «Я». Ліричний герой сам стає ареною боротьби за моральні ідеали, він до болю гостро відчуває несправедливість, прагне перетворити світ навіть ціною свого життя. Поет мислить масштабно. Оперує такими образами, як Людство, Земля, Космос. Використання прийому гіперболізації у творах свідчить про його планетарне мислення, занепокоєння долею людства. Основні теми його творчості: революція, кохання, мистецтво і митець, місто та його мешканці. Маяковський проявляє оригінальність у римуванні (неточні, асонансні рими), у формотворенні вірша — «сходинками»; звертання, незакінчені фрази виносить у кінець рядків і пояснює це так: «Я завжди ставлю найбільш характерне слово у кінець рядка і знаходжу для нього риму що б там не було». Мова поезій тяжіє до максимальної стислості, до контрастів. Це лексика, яка розкриває суперечності непростої епохи. У ній — пафос і надрив, радість і сум. У творах поета багато словесних новоутворень, що вирізняє його з-поміж інших майстрів слова.