Микола Магера, «Казка про Хоробрих з Найхоробріших». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
У «Казці про Хоробрих з Найхоробріших» ідеться про серйозні й украй важливі теми: хто ми і звідки наше коріння, як жили наші предки, як боронили батьківську землю від ворогів, як плекали і передавали з покоління в покоління рідну мову. Вона дає змогу побачити наш народ у глибині віків, у його прагненні до миру і злагоди, життя на власній землі за своїми законами. М. Магера доводить, що основою духовного життя народу є його мова, яку необхідно шанувати і берегти.
Ця авторська казка з фольклорними мотивами має традиційний казковий початок («Діялося теє у сиву давнину»), трикратні повтори подій, притаманні цьому жанру словосполучення («сива давнина», «за прадавніми лісами, за високими горами», «не так те робилося, як гадалося», «синє море» тощо) й означення, що стоять після означуваного слова («народ волелюбний», «жінки їхні вірні», «ліс дрімучий», «гори високі»).
Описані події розгортаються не в тридев’ятому царстві, а в певній країні. М. Магера не називає її, однак подає детальний опис, у якому вгадується степова частина України: «На величезному степовому просторі, де спокійно котили свої води аж до синього моря широкі і глибокі річки, за прадавніми лісами, за високими горами жив народ волелюбний». Чоловіки займалися землеробством, вирощували пшеницю й жито, а жінки народжували та виховували юне покоління. Однак налетіла непрохана орда, розорила багату землю, а її народ погнала у ненависне рабство.
Така дещо розлога як для жанру казки експозиція заглиблює у давні часи української історії. Подальша розповідь — не про фантастичні краї та вигадані пригоди, а про життя наших предків, котрі впродовж століть відстоювали своє право жити у вільній і багатій країні, розмовляти рідною мовою, виховувати дітей за батьківськими звичаями і мораллю.
Життям волелюбного народу було чудо-дерево Мова, на чатах якого стояв Сивобородий. У важкі часи війни із царем Нелюдом він закликав Хоробрих з Найхоробріших стати на захист рідної землі, дав їм найміцнішу зброю. Ці відважні вояки — запорозькі козаки, справжні поборники свободи і справедливості. Кращі серед них — Світозар і його син Зореносець — своїми моральними і фізичними якостями протистоять ворогу. Вони вирізняються почуттям власної гідності, презирливим ставленням до Нелюдових прихвостнів, умінням постояти за себе і свій народ. Основні їхні риси — велика сила і безсмертя, якими наділило персонажів дерево Мова. Сила Зореносця спрямована проти влади Нелюда у країні колись вільного народу. Цим нагадує він героїв-богатирів з народних казок: Кирила Кожум’яку, Івана Голика, Котигорошка та ін.
Серед ворогів помітні образи царя Нелюда, його блазнів та Попихача, котрий зрадив рідний народ і плазує перед чужинцями заради власної вигоди. До запроданців Нелюд ставиться зверхньо, презирливо. Підлабузників, відступників він використовує у своїх цілях, а потім нехтує ними, бо зрадник ніколи не міняє своєї суті.
Важливе значення для характеристики персонажів мають їхні імена.
Нелюд — не гідний імені людини, жорстока людина (синоніми — недолюдок, недолюд, кат); Попихач — людина, яка беззастережно виконує будь-чиї розпорядження. Ці імена радше нагадують прізвиська, які побутують в Україні і тепер. Ними таврують людей за певні моральні вади.
Незважаючи на казкові елементи, твір М. Магери торкається окремих реалій сьогодення українського народу, адже в ньому легко вгадується сучасна ситуація з українською мовою.
Прикладаючи до вуст немовлят листочки Нелюдового дерева, казковий народ почав плодити зрадників і виродженців. Моральні потвори проміняли рідний край на багатство і втіху, відцуралися своїх батьків, соромилися рідної мови. Однак у казковій країні народжувалися і Зореносці, за допомогою яких вдалося подолати жахливу духовну руїну, відродившись до нового життя.
Узагальнюючим символом неволі в літературній казці є темниця, виписана в традиційному казковому колориті. А мотив здобування волі пов’язаний з доланням неабияких перешкод: «Підійшов юнак до залізних дверей, а на них аж три пудові замки висять. Ледь торкнувся їх мечем — як з гуркотом попадали вони на землю, і розчинилися двері товсті-претовсті.
Увійшов до страшної темниці, а там — другі двері, а за ними — треті. І на кожних по три пудових замки висять. Попадали замки пудові, порозчинялися двері залізні від дотику меча святого».
Жанр казки передбачає щасливу кінцівку, яка спонукає замислитися над відродженням своєї духовності, прищепленням дітям почуття гордості за рідну землю, мову. «Казка про Хоробрих з Найхоробріших», відповідаючи на ці питання, малює картину щасливого майбутнього: «А святе чудо-дерево Мова розрослося на всю священну гору, своїм вершечком до синього неба, до ясного сонця потяглося. І видно було йому з колишньої землі Нелюдової таке ж пишне та зелене древо Мову, що своїм вершечком до синього неба, до золотого сонця тяглося.
І зажили народи у злагоді й дружбі, як годиться добрим і чесним сусідам».
Перемога добра над злом запрограмована в епізоді, коли Зореносець вириває пагони Нелюдового древа і звільняє занедбане рідне чудо-дерево від їхньої влади. Казка наводить на думку, що рідна мова — скарб душі кожної людини, мірило ставлення до Вітчизни. Волелюбні казкові герої змогли здолати царя Нелюда і відродити свій край, тому що їхнє чудо-дерево Мова розрослося на всю священну гору і потяглося до сонця, до неба своїм розлогим гіллям. Зберігши рідну мову, казковий народ зберіг свої духовні багатства, самобутність, забезпечив собі щасливе майбутнє.
Микола Магера, «Казка про Хоробрих з Найхоробріших». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій