Мистецтво і мода доби романтизму. Естетика і поетика романтизму. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Мистецтво і мода доби романтизму. Естетика і поетика романтизму. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики — творчого, позбавленого канонів і правил. Романтизм розпочинався з роману як універсального жанру, елегії, оди, балади і створив синтетичний жанр.
Представники романтизму вважали, що творчість поета, яка залежала лише від поетичного натхнення, породжувала вільні поетичні форми. Тому з’явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману з філософськими роздумами; палітри художніх творів вводилися у фольклорні жанри, особливо балада, казка, легенда, пісня. Романтики сміливо впроваджують реформи у віршування, стверджували романтичні норми в поезії, зокрема в ліриці.
Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема.
Довільність зображення у романтиків проявлялася в їх композиційних шуканнях: вони порушили послідовність композиційної будови твору, надали йому незакінченості, асиметричності, сповнили сюжетною таємницею, незавершеністю, намагалися оригінально побудувати твір всупереч усім правилам і припускали різні чудернацькі форми.
Романтики відкрили красу народного мистецтва — казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, стверджували духовну самобутність і неповторність кожної окремої людини. Але разом з тим їх зближували з просвітниками гуманізм, співчуття до «маленької людини». Романтики виступали за щирі, відкриті людські стосунки, проти світу наживи, егоїзму та лицемірства. Вони обстоювали свободу людини. Образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой — людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки.

Ідеали романтиків:

  • Священне Писання
  • краса
  • мистецтво
  • історичне минуле
  • природа
  • дитинство
  • кохання

Навколишній світ романтики розглядали як живий організм — цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, в ньому багато таємничого, непізнаного, його населяли містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та інші).
Романтична література немислима поза зв’язком з фольклором, музикою, живописом. Романтики тонко відчули цей зв’язок, що позначилося на мові та стилі художніх творів. У свої поезії вони перенесли співучість та сердечність народної пісні, в поеми і романи — мальовничість та панорамність описів, у кожний твір — музичну схвильованість, щирість, ліричність.

Загальні естетичні принципи романтизму:

  • містичне відчуття (багато моментів безпосереднього спілкування з божественним світом);
  • кохання — шлях пізнання таємниці буття;
  • ствердження самостійності, неповторності кожної людини;
  • центр уваги перенесений із зовнішнього світу у внутрішній;
  • заперечення канонів у творчості;
  • поет — вільний творець, який має право висловлювати у своїх творах власне «я». Він ставить себе високо над натовпом;
  • фантазії відводиться головне місце; розуму — другорядне;
  • незвичайний герой у незвичайних обставинах (розчарований, самотній — спустошений життям, пасивний; з другого боку — бунтар, протестант);
  • любов до неясних сюжетів минулого часу, віддалених країв (особливо Індії);
  • пошуки ідеалу;
  • відкриття краси народного мистецтва — казок, пісень, легенд та переказів;
  • незадоволення суспільним ладом.

Усі романтики вважали, що існував трагічний розрив між їхнім уявленням і реальним життям. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймала дійсність, знаходилася у дисгармонії з собою, вона — бунтар і жертва. Тому романтичний напрям передбачав ліричний бурхливий вияв почуттів. Зі сцени лунали заклики до свободи, до захисту людської гідності.
Романтизм в театрі пов’язаний з іменами поетів Д. Байрона, П. Шеллі, драматургів В. Гюго, А. де Мюссе, Г.Гейне та письменників А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова.
В сценічних образах акторів — романтиків переважала правда почуттів, яка продиктована була протестом проти дійсності. Актори і драматурги не прагнули розібратися в реальних обставинах, вони занурювалися у світ бурхливих страждань власного внутрішнього світу, були зайняті пошуком ідеалу в собі чи в минулому.
Романтичний театр підготував сцену реалізму. Актори — романтики принесли на сцену вільну мову, відсунули жест, показали новаторську своєрідність кожної людини. Вони грали не лише королів та вельмож, але і чиновників, селян, робітників. Велике значення для театру мав і потяг романтичного мистецтва до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.
У добу романтизму музика займала провідне місце в системі мистецтв, тому що вона найбільш відповідала прагненням романтиків у відображенні емоційного життя людини. Музичний романтизм представлений творами Ф. Шуберта, Е. Гофмана, К. Цебера, Н. Паганіні, Дж. Россіні, Ф. Шопена, Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Ф.Ліста, М. Глінки та інших.
Романтизм знайшов відображення не лише в мистецтві і літературі, а й у моді. Після 1815 року чоловічий одяг звільнився від вимог придворного церемоніалу, зникла перука, напудрене волосся, трикутний капелюх, мережане жабо і манжети. У моду ввійшли довгі панчохи, універсальною формою одягу став фрак, необхідною частиною нового костюму — циліндр. Чоловічий одяг шили з простих шерстяних матерій. Єдиною прикрасою були булавка у краватці і годинник у кишені. Формувався тип «лондонського денді» (Дж. Байрон). У 1820-1840 роках чоловічий костюм тяжів по помірно-яскравих тонів. Виділялися комір та манжети. Романтична доба ввела в закон вільно зав’язану чорну краватку. Разом із циліндром в моді був м’який фетровий капелюх. У жіночому одязі з’явилася блуза, лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією.
Збільшилося декольте, відкрилися і оголилися плечі. Складні зачіски прикрашали стрічками, квітами, бантами, спостерігалося захоплення коштовностями. Мода доби романтизму прямо підкреслила індивідуальність «недержавної людини», звільненої від умовностей.

Стосовно українського романтизму, слід відзначити болісно-звитяжне перешивання національної історії (П. Куліш, Т.Шевченко), самобутній «руссоїзм» (М. Вовчок), бурхливий, гротескний, соковитий, ліричний і дощкульний гумор (Нечуй-Левицький).

Заслуги романтизму:

  • послужив переходом до реалізму;
  • звільнив особистість поета від кайданів естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов’язковими правилами трьох єдностей;
  • показав, як творчість мусить переважати над правилами, а не навпаки;
  • надав поштовх розвитку історичній і філологічній наукам;
  • залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями й спалахами цього почуття;
  • вплинув на інші види мистецтва, а також на літературу реалізму.

Мистецтво і мода доби романтизму. Естетика і поетика романтизму. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Повернутись на сторінку Естетика і поетика романтизму

Повернутись на сторінку Зарубіжна література 19 — початку 20 століття

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *