Мольєр і епоха класицизму
Творчість Мольєра пов’язана з розквітом у Франції художнього напряму класицизму.
Історія світової культури знає епохи, коли художня література починає посідати одне із чільних місць у суспільному житті, визначаючи ідеологію свого часу, напрям, розвиток настроїв і думок сучасників. Без сумніву, такою епохою було XVII ст.— час утвердження в мистецтві класицизму, поява якого була пов’язана з розквітом наукової і філософської думки.
Свого найвищого розквіту класицизм досяг у Франції.
У перекладі з латинської мови «класицизм» означає «взірцевий». Під взірцевим в літературі та мистецтві ще у часи Відродження розуміли античне мистецтво, тобто сама назва «класицизм» підкреслювала той факт, що митці цього напряму наслідували традиції античної класики.
З античного мистецтва класицисти взяли лише те, що вважали втіленням суворого порядку, логіки, гармонії. Як відомо, в основі античної архітектури лежить принцип прямих ліній або ідеального кола. Класицисти сприймали його як перемогу розуму над почуттями та пристрастями. Класицизм виник як мистецтво розуму, правил і логіки.
Центральне місце в естетиці класицизму посідає категорія краси. На думку класицистів, краса існує у світі об’єктивно і не залежить від людини та її внутрішнього світу. За своїм характером краса — це порядок, правильне розміщення частин цілого, гармонія і відповідні пропорції. Найбільш послідовно вона виявляється в природі і в мистецтві.
Важливим елементом в естетиці класицизму є вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походить майже математична точність правил класицизму.
По-перше, це чіткий поділ героїв на позитивних і негативних. Позитивний герой — приклад для наслідування, негативний — моральний урок читачам.
По-друге, підкреслення в героїв однієї риси характеру (честі, обов’язку, хоробрості, лицемірства, жадібності тощо).
По-третє, драматичні твори (трагедія, комедія) підкорялися правилу «трьох єдностей» — дії, часу, місця. П’єса показувала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці. Чітка композиція творів мала підкреслювати логіку задуму автора, певні риси персонажів.
У трагедіях зображували людей «високого» звання — королів, вельмож, героїв, а сюжети бралися з античних трагедій, Старого Заповіту або героїчного епосу. Дійовими особами комедій були люди «низького» звання — городяни, селяни, слуги, а сюжети автори брали цілком життєві.
Твори «високого» жанру писали величавою, урочистою мовою. Мова «низьких» жанрів наближалася до розмовного стилю.
Якщо у «високих» жанрах прославлялись ідеї монархії та громадського служіння, то в «низьких» жанрах викривалися вади суспільства і характерів. (Мольєр і епоха класицизму)
Головний конфлікт, який відображався у п’єсах,— це конфлікт між пристрастю і здоровим глуздом. Класицисти прагнули показати, наскільки згубно для людини підпасти під вплив пристрастей. Вони вважали, що людина у своїх учинках та переживаннях мусить керуватися здоровим глуздом, розумним началом.
Отже, за правилами класицизму, кожний твір повинен бути цілісним з точки зору задуму й форми, тематики й мови, жанру й композиції. Логічність, єдність, урівноваженість усіх елементів тексту — шлях до досконалості й естетичної довершеності.
Французький письменник Ніколя Буало став теоретиком класицизму. Він у трактаті «Поетичне мистецтво» (1674) встановив строгі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. (Мольєр і епоха класицизму)
Найбільшого розквіту класицизм досягає у французькій драматургії XVII ст. Театр і театральне мистецтво взагалі посідали виняткове місце в естетиці класицизму. Визначено це тим, що саме театр, висуваючи проблеми протистояння почуття і розуму, піднімав глибокі проблеми моралі, історії. До того ж театр дозволяв гармонійно поєднати різні види мистецтва — словесне, пластичне і музичне.
Класицизм породив таких великих драматургів, якими були П. Корнель, Ж. Расін, Ж.-Б. Мольєр.
Какие отличные собеседники 🙂