Місце Ф. Кафки у літературному процесі ХХ ст.
Особливе місце в історії модернізму посідає творчість австрійського письменника Кафки.суперечність між видимим і істиним, фікцією й реальністю- суть проблематики багатьох його творів. Відомий за життя вузькому колу цілувальників художнього слова, він за чверть століття після своєї смерті перетворився на одного відкривачів цілого літературного материка — модернізму, який завзято освоювали представники літератури, мистецтва, філософії. Кафку вважали пророком, основоположником теми абсурду в літератури та релігійним мислителем, твори якого слід розглядати « у категорії святості, а не літератури»; письменником, що його творчість надавала невичерпний матеріал для психоаналітичних студій і містила глибокі викриття механізму тоталітарної влади. У його творах психологія героїв зображується безпосередньо, як складній і плинний психологічний процес. Кафка одним із перших у світовій літературі висловив відчуття катастрофічності нашого буття. І сьогодні до його творів звертаються, щоб зрозуміти витоки хвороби сучасного світу, в якому смерть — буденне явище, вбивство — професія, прогрес супроводжується екологічними катастрофами. Та вже після смерті письменника, по закінченні другої світової війни, його творчість стала гостро актуальною і тому популярною. Якщо у довоєнних творах письменник змалював життя смутним і безрадісним, то пізніше він показував, що світова війна і її наслідки завели людство у непроглядну пітьму. Інтерес до Кафки значною мірою пояснюється також естетичними особливостями його творчої манери, її своєрідністю. Кафка надає неправдоподібному зовнішню правдоподібність, прагне незвичайну ситуацію трактувати як можливу в реальному житті. Письменник знайшов органічну художню форму — притчу, яка переростає у розгорнуту метафору, розгалужений символ.
Кафківський світ разюче нагадує сновидіння, в якому все є вигадкою і водночас — чистою правдою, в якому абсурдне має свою незбагнену й відмінну від буденного життя логіку, і яке унаочнює ту реальність, що ховається у глибинах людської душі, на перетині свідомого й підсвідомого. Загальна тенденція до фрагментарного письма, зосередженість на тих питаннях, які прийнято називати філософськими, — з другого, характерний для модерністської поетики нахил до інакомовності, — з третього, зумовили посилений інтерес Кафки жанру притчі. Щоправда. Цей жанр під його пером помітно змінився: сюжет став ще менш насиченим подіями, зміст — ще темнішим, символіка — ще складнішою та багато значнішою; зникла моральна повчальність, яка мала наставляти читача на «шлях істинний». Новаторство Кафки яскраво розкривають притчі, в яких авторській обробці піддаються так звані «вічні образи» Прометея, Одіссея, Вавилонської вежі. А головне — притчі Кафки так само, як і його афоризми, містили нову «премудрість».
Місце Ф. Кафки у літературному процесі ХХ ст.
Повернутись на сторінку Зарубіжна література