Міцкевич Адам (1798—1855) — найвидатніший польський поет, засновник польського романтизму, виразник визвольних ідей.
Основні твори: «Сонети» (1826), «Гражина», «Дзяди» (1823), «Конрад Валленрод» (1828), «Пан Тадеуш» (1834).
Народився на хуторі поблизу м. Новогрудки (нині Білорусь) в родині небагатого шляхтича. Університетську освіту здобув у Вільно. Закінчив історико-філологічний факультет. За участь в заснуванні і діяльності таємних патріотичних організацій польської молоді («філоматів» і «філаретів») був висланий з Польщі і перебував у Росії (1824—1829). У цей час зійшовся з літературними колами Петербурга, Одеси, Москви. Був знайомий з О. С. Пушкіним, П. Є. В’яземським, І. І. Козловим, Є. О. Баратинським та ін. Після виїзду з Росії (1829) жив в еміграції (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція). Перші вірші Міцкевича — «Ода до молодості» (1820), «Пісня філаретів» та інші — написані в дусі революційного романтизму. У книзі «Балади і романси» (1822), поемі «Гражина» (1823), в другій частині поеми «Дзяди» (1823—1832), у поемі «Конрад Валленрод» (1828), написаних також в дусі романтизму, Міцкевич виступив як поет-новатор, борець за демократичний і патріотичний зміст польської поезії. У третій частині поеми «Дзяди» з «Додатком», направленій проти царського самодержавства, поемі про минуле польської шляхти «Пан Тадеуш» (1834), яку справедливо називають «енциклопедією польського життя», позначився перехід Міцкевича від романтизму до реалізму. До кінця життя перебував в еміграції.
У 1830 р. зробив спробу приєднатися до Польського повстання, поразка якого відбилась на його душевному стані. У Франції (Парижі) поет продовжує літературну і революційну діяльність. У 1848 р. Міцкевич створив польський легіон, що боровся за свободу Італії. Письменник активно виступає зі статтями революційного характеру. У 1855 р. під час Кримської війни Міцкевич помирає під час формування загонів польських емігрантів. Похований у Парижі. Згодом перепохований у Кракові (1890 р.). Романтичний герой Міцкевича передає настрої свого часу, він страждає від неможливості жити вільним життям, закликає до боротьби, прославляє «світ духу», страждає від людської байдужості. У своїх ліричних піснях, баладах, романсах Міцкевич спирається на фольклорні традиції. Сюжети для своїх творів черпає в народній творчості. Найвищим його здобутком залишається цикл віршів «Кримські сонети», що складається з 18 поетичних перлин, в яких передано сум, тугу за батьківщиною поета-вигнанця.