Овідій Публій Назон (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) — давньоримський поет.
Основні твори: «Героїди», «Наука кохання» (бл. 20 — 1 рр. до н. е.), «Метаморфози», «Фасти» (1—8 рр. н. е), «Сумні елегії», «Листи з Понту» (після 8 р. н. е.).
Публій Овідій Назон народився у м. Сульмане, неподалік від Риму. Спочатку майбутній поет навчається у початковій, а згодом — у граматичній і риторичній школах. Овідій досягає великих успіхів в ораторському мистецтві, але з більшим задоволенням він декламує свої вірші. На вимогу батька він вступає на державну службу та майже не дбає про судову кар’єру. Невдовзі відмовляється від посади. Подорожує Європою, відвідує Афіни, Малу Азію, Сицилію й вирішує серйозно зайнятися улюбленою поезією. У 18 років він уперше публічно виступає зі своїми віршами, а вже в 25 стає улюбленцем Риму. Вірші молодого поета привертають увагу Горація. Відомо, що Овідій був тричі одружений, мав доньку. Він входить до гуртка Мессаля Корвіна, який пропагував легке ставлення до кохання й шлюбу. Твори Овідія «Наука кохання» (настанови молодим закоханим, які водночас містять і критику сучасної моралі), «Засоби від кохання» суперечили моральним настановам імператора Октавіана Августа. Можливо, саме через це восени 9 р. н. е. поета несподівано відправили у заслання до берегів Чорного моря у дику країну готів і сарматів. Овідія поселили в м. Тома (нині м. Констанца). До кінця життя поет не може зрозуміти причини вигнання, називає це рішення помилковим, просить імператора повернути його на батьківщину, але ані Август, ані його наступник Тіберій не задовольнили цього прохання. Через десять років Овідій помирає на чужині, де його й поховано.
Першими в Овідія вийшли три книги любовних елегій та віршованих послань міфологічних жінок до чоловіків, з якими вони через певні обставини перебувають у розлуці («Героїди»). Зміст поезій базується переважно на особистих переживаннях автора, пов’язаних із жінкою на ім’я Корина. Звернення легендарних Федри, Пенелопи, Медеї, Сапфо до коханих вразило сучасників відвертістю почуттів, розкриттям жіночої душі. Автор використовує й легку іронію, і дотепний жарт, вражає точністю висловлювань. Найбільший твір Овідія «Метаморфози» є спробою переосмислити зміст грецьких міфів. Відомі міфи каталогізовані, події передаються у хронологічній послідовності — від створення світу до часів правління Августа. У «Метаморфозах» йдеться і про кохання, але тут це почуття пов’язане зі стражданнями. Центральна ідея твору — філософське осмислення світу й ролі поета, здатного перетворити себе і світ.