Особливості збирання фольклорних творів. Український фольклор. Конспекти лекцій
Існує кілька способів проведення польових досліджень: стаціонарний, експедиційний, екскурсійний, кореспонденційний, анкетний та ін. У сучасних умовах для проведення фольклорної практики найсприятливішим видається стаціонарний, оскільки не потребує додаткових матеріальних затрат. При стаціонарному записуванні студент фіксує фольклорний матеріал у місцевості свого постійного проживання, що дає змогу охопити вузьку територію і повно осмислити фольклорний масив, який тут побутує.
Основні правила збирання фольклорних творів:
— заздалегідь дізнатися про осіб, які знають чимало цікавого матеріалу, вміють талановито виконувати фольклорні твори;
— не починати спілкування з ними з прямих питань, які цікавлять збирача фольклорних творів;
— не зловживати часом і фізичними можливостями виконавця;
— запис фольклорного твору повинен відбуватися у природній обстановці;
— запис матеріалу необхідно починати з прохання виконати найулюбленіше, найдорожче;
— питання треба ставити в такій формі, щоб співрозмовник розумів їх, легко відтворював деталі побутування фольклорного твору;
— твір записувати тільки в момент виконання, використовувати відео- й аудіотехніку;
— не варто перебивати виконавця під час співу чи розповіді, адже він може не просто відтворювати текст, а й імпровізувати;
— усі питання про твір найкраще ставити тільки після його виконання;
— для перевірки правильності зробленого запису бажано попросити відтворити текст іще раз;
— за можливості фіксувати всі відомі виконавцям варіанти.
Пісні необхідно записувати тільки з голосу під час безпосереднього виконання. Тексти, виконувані у швидкому темпі, доцільно записувати удвох. Якщо виконавець диктує слова, це потрібно зазначати в записах. За таких обставин обов’язковим є й імпровізоване виконання пісні. Можна також користуватися рукописними пісенниками виконавців.
Частівки, коломийки краще записувати вдвох, домовившись, хто і які рядки фіксує. Якщо цим займається один збирач, то спочатку фіксують перші два рядки чи один з них (залежно від жанру), а за другим разом — інші.
При збиранні паремійного матеріалу, зокрема прислів’їв і приказок, часто вдаються до методичного прийому «змагання» — хто з виконавців знає більше зразків. Учасником його може бути і сам збирач фольклору. Фіксують паремії під час звичайних бесід, якщо співрозмовник часто використовує їх, методом «записної книжки» (почув — записав). Іноді знавців фольклору просять прокоментувати заздалегідь підібрані прислів’я і приказки.
Загадки записують, проводячи активне або тематичне опитування. В іншому разі ставлять конкретні питання, наприклад: «Які загадки про предмети побуту Ви знаєте?».
Твори дитячого фольклору записують від дорослих і від дітей. Ігровий матеріал варто фіксувати тільки в природних умовах — безпосередньо під час ігрового дійства.
Замовляння фіксувати важче, ніж твори інших фольклорних жанрів, бо носії таких текстів вважають, що вимовлені без особливої потреби вони втрачають свою магічну силу. Прямі питання на зразок «Які замовляння Ви знаєте?» не спрацьовують, тож можна вдаватися до хитрощів: «Ой, щось у мене голова розболілася…». Записують не тільки тексти замовлянь, а й дії, якими вони супроводжуються.
Голосіння, весілля, зразки іншого обрядового фольклору записують тільки в природних умовах, використовуючи відео- й аудіотехніку.
Твори народної прози можуть бути великими за обсягом, тому записувати їх краще втрьох: один фіксує міміку, жести виконавця й реакцію аудиторії, інші почергово здійснюють запис. У сучасних умовах бажано використовувати відео- й аудіотехніку.
Фіксуючи зразки сороміцького фольклору, варто пам’ятати, що це — специфічний історичний, художній і повчальний матеріал. Записи має супроводжувати інформація про час та обставини виконання творів.
Об’єктами збирацької й дослідницької роботи можуть бути місцеві легенди, перекази, романси, родинні чи професійні свята, весілля, похорони, традиції застілля, неофіційні назви міських районів, місцин тощо. Правомірні також збирання і систематизування рукописних збірників представників окремих соціальних, професійних, вікових спільнот. Особливий інтерес становить фольклористична робота із сучасними складними ансамблями, які створюють рукописні збірники, графіті, татуювання, одяг, зачіски, ініціаційні обряди, популярні в певному середовищі.
Обов’язковими вимогами під час фіксування фольклорного твору є:
— максимальна точність тексту та обставин, недопустимість домислу, редагування;
— зберігання усіх діалектних особливостей, урахування індивідуального стилю виконавця;
— фіксування наголосів у складних для вимовляння словах, діалектних варіантах;
— позначення повторюваних рядків кількома рисками (залежно від кількості повторів) або цифровими знаками в дужках (так роблять в академічних виданнях);
— розшифрування слів, записаних у чернетках у скороченому вигляді.
Зібраний матеріал потрібно осмислити, систематизувати, правильно класифікувати за жанрами.
Завершальним етапом є архівування фольклорного матеріалу, яке передбачає заповнення паспорта та інших супровідних документів, а також систематизування і каталогізацію.
Матеріали бажано зберігати у спеціальній архівній папці, яка може поєднувати графоархівну (писемна документація) і фоноархівну (аудіо- і відеозаписи) папки. Кожну сторінку графоархівної папки слід пронумерувати, кожному тексту — присвоїти порядковий номер і паспорт. Якщо матеріал записаний від однієї людини, то основні дані паспорта заповнюють один раз.
Тексти фольклорних творів супроводжують коментарями, у яких зазначають ставлення носія до творів, характеризують умови виконання тексту, зазначають, наскільки активно побутує він у певній місцевості.
Матеріали систематизують за жанрами, а в межах жанру — за виконавцями. У кінці папки подають її зміст.
Фотографії, касети, диски тощо з відповідними позначками також додають до папки. На фотографіях зазначають прізвища, імена, по батькові зображених осіб, місце і час фотографування; на касетах і дисках — назви фольклорних творів, їхні паспорти.
Паспорт фольклорного твору — сукупність даних, які містять найважливішу про нього інформацію. У паспорті фіксують народнопоетичний текст; прізвище, ім’я, по батькові виконавця; його національність; рік і місце народження (важливо вказати, з якої місцевості походять його батьки); відомості про освіту і професію; назву села, району, області; дату запису, а також інформацію, зауваження, коментарі, висловлені виконавцем твору. Тільки за наявності паспорта фольклорний твір набуває наукової цінності.
Особливості збирання фольклорних творів. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій