Пастернак Борис Леонідович (1890—1960) — російський поет, прозаік, перекладач, лауреат Нобелівської премїі (1958).
Основні твори: поетичні збірки «Близнюк у хмарах» (1914), «Понад бар’єрами» (1917), «Сестра моя — життя» (1922), «Друге народження» (1932), «На ранніх поїздах» (1943); прозові твори: «Охоронна грамота» (1931), «Повітряні шляхи» (1933), «Доктор Живаго» (1946—1956).
Народився майбутній письменник у Москві в родині художника і піаністки. У сім’ї бували Л. М. Толстой, Р. М. Рільке, О. П. Скрябін. Своє майбутнє Пастернак пов’язував із музикою, але згодом вирішив вивчати філософію і літературу (навчався в університетах Москви та Марбурга). З 1913 р. поезія стала головною справою життя. З того часу одна за одною виходять поетичні збірки Пастернака. До революції Пастернак поставився як до явища закономірного, створив декілька творів на історико-революційну тематику. У 30-ті роки поет переживає творчу кризу, йому доводиться займатися перекладами. У радянській літературі Пастернак був «одинаком», оскільки не став на шлях оспівування радянської дійсності, зберіг у собі внутрішню незалежність. З 1946 р. Бориса Пастернака сім разів висували на Нобелівську премію, зрештою 1958 р. премію йому присудили, але в СРСР це викликало скандальний резонанс, і поет був змушений відмовитися від почесної літературної нагороди. Причиною цькування став виданий за кордоном роман «Доктор Живаго», над яким він працював десять років. У Радянському Союзі цей твір заборонили видавати. На початку поетичного шляху Пастернак знаходився під впливом символізму і футуризму.
Своє футуристичне гасло поет виголосив у творі «Чорний келих» (1916) та в поемі «Висока хвороба» (1924). Футуристична група «Центрифуга», з якою пов’язаний початок творчості Пастернака, приваблювала його реформою поетичної мови, прагненням до експерименту, але назавжди поет зберіг повагу до класичної російської літератури. Згодом поет обирає власний шлях в літературі. У перших збірках Пастернака домінуючими були два мотиви, які пройшли крізь усю його творчість: мотив єдності світу і мотив ролі поета і поезії. На думку поета-філософа, усе, що оточує людину — матеріальне й духовне, — складає єдину цілісність, а призначення поета полягає в збереженні духовної єдності людини і світу. Мотив внутрішньої незалежності людини став провідним у збірці «Сестра моя — життя» (1917). Поет присвятив збірку М. Лєрмонтову, оскільки був переконаний, що тема незалежної особистості була започаткована саме ним. Пастернака захоплює світ природи. Природа у його віршах уподібнюється живій істоті. Ліричні твори Пастернака напрочуд музичні, є зразком поетичного живопису