Перекладачі творів А. Міцкевича
Перекладати Міцкевича починають вже в 20-30-ті роки XIX ст. спочатку в Росії та Україні, а потім у Чехії, Сербії, Словаччині та в інших країнах. Російською мовою «Кримські сонети» перекладали П. Вяземський, І. Дмитрієв, І. Козлов, М. Лєрмонтов, А. Фет, А. Майков, І. Бунін, П. Антокольський, В. Левік. До інших творів зверталися О. Пушкін, К. Рилєєв, М. Гоголь та ін.
Український письменник П. Гулак-Артемовський стояв біля витоків перекладу творів Міцкевича в Україні. Слідом за ним «Кримські сонети» перекладають О. Шпигоцький та Л. Боровиковський. Найкращі переклади кримського циклу належать М. Рильському, Борису Тену і М. Зерову.
Але не тільки «Кримські сонети» приваблювали українських поетів-перекладачів. Майже вся лірика Міцкевича перекладена українською мовою. Серед тих, хто особливо багато зробив для ознайомлення українського читача з художнім доробком Міцкевича, такі майстри перекладу, як М. Костомаров,
I. Франко, Леся Українка, П. Куліш, М. Бажан, П. Тичина, Л. Первомайський, М. Терещенко та ін. Над перекладами ліричних віршів Міцкевича працювало багато українських поетів: А. Малишко, О. Жолдак та В. Струтинський, М. Шеремет, М. Пригара, В. Швець і багато інших.
Багато перекладав Міцкевича Л. Боровиковський, інтерес якого виник на тому ж грунті, що і в Шпигоцького — захоплення творами польського поета в Росії, співзвучність його творчості з російською романтичною літературою, під впливом якої зароджувались нові творчі уподобання на Україні. Свою роботу над перекладами польських письменників Л. Боровиковський розцінював як один із засобів розширення горизонтів української літератури.
В листуванні Л. Боровиковського є багато свідчень про те, що він посилено студіював твори Міцкевича. Так, з листа до І. Срезневського від 24. IX. 1834 р. довідуємось, що крім «Фариса», надрукованого в «Вестнике Европы» в 1830 році, Боровиковський переклав українською мовою уривок з «Конрада Валленрода» («Вілія»), дев’ять сонетів («До Псла», «Розвалення замку», «Морська тиша», «Байдари», «Аюдаг», «Могили гарему», «Алушта вдень», «Акерманські степи», «Чатирдаг»), а також вірш «Новий рік». В листі до Максимовича є згадка про переклад російською мовою «Кримських сонетів» Міцкевича. Проте до нас дійшли тільки переклади «Фариса» та всіх вісімнадцяти «Кримських сонетів» російською мовою.
Франко писав: «З усмішкою читаємо нині подібні гадки про такі перлини всесвітньої поезії, як «Кримські сонети», а все ж здається нам, що такі й подібні до них слова ми чули десь недавно й не раз… з вуст наших сучасних близьких і живих арбітрів; ми чули, як вони тими самими словами називають кожний новий напрямок в поезії, літературі і в суспільному житті, та ще й з додатком таких термінів, як «злочинний», «ворожий батьківщині» або навіть «ворожий цісареві і державі…». Віримо цим новим зіркам, що ведуть нас у майбутнє, і пам’ятаємо, що й до наших часів так бувало і після нас, мабуть, так буде, що сита рутина називає злочином і божевільним все те, чого вона не розуміє, або тільки порушує її спокій і підбурює її повагу».
Для перекладачів Міцкевича нелегкими були і ритміко-інтонаційні та образно-стилістичні особливості оригіналів, і відтворення, можливо, тільки Міцкевичу властивої якоїсь по-дитячому ніжної розповіді, і відтворення могутньої, благородної ненависті поета.
Творчість Міцкевича справила помітний вплив на розвиток українського романтизму. Особливо шанував польського поета Т. Шевченко, який був добре обізнаний із його творами, знаходячи в них багато близького до власних волелюбних ідей та романтичних поривань. Твори Міцкевича надихали і неоромантиків, і поетів-неокласиків, вони продовжують хвилювати й сучасних поетів.