Перро Шарль (1628—1703) — французький письменник, казкар, засновник світової літературної казки.
Автор всесвітньо відомої збірки «Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками» (1697), головні герої якої — Спляча Красуня, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Попелюшка, Хлопчик-Мізинчик та ін.
Народився Ш. Перро в родині юриста. Батьки прагнули дати синам найкращу освіту. І сини їм за це віддячили: один став уславленим письменником, а інший — знаменитим архітектором. Коли туристи приїздять у Париж милуватися Лувром — одним з найкращих музеїв світу, то віддають шану братові Шарля — Клоду. Саме він побудував фасад і луврську колонаду. Ш. Перро став видатним королівським чиновником, жив у Парижі, за наукові та мистецькі заслуги 1671 р. був обраний членом Французької академії. На королівській службі Шарль Перро перебував 20 років, проте за ретельне виконання обов’язків жодної винагороди не отримав. Перро писав серйозні наукові книги, а казка стала його захопленням, тому вигадані ним чарівні історії він видавав під іменем свого сина. Коли у такої солідної людини, як Ш. Перро, виник задум створити свої казки, ми не знаємо. А ось для чого він це зробив — знаємо точно: «Пустотливий виклад оповіді був обраний тільки для того, щоб вони (казки) впливали на розум читача з більшою приємністю, водночас і навчаючи, і розважаючи». Тож 1697 р. вийшла збірка під назвою «Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками». У невеличкій збірці було всього вісім казок, але їхніх героїв тепер знає весь світ. Тільки даремно ми будемо шукати ім’я Шарля Перро на обкладинці книги, адже його там… не було. Поважний літератор і науковець просто побоявся поставити під казками, створеними під впливом народних оповідок, своє ім’я, тому й видав їх від імені сина. Кожна з казок закінчувалася висновками, мораллю, певним уроком, який повинні були засвоїти читачі і задля якого ця казка й писалася. Так, «Червона Шапочка» закінчувалася повчанням шляхетним дівчатам не довіряти облесливим словам кавалерів, адже вони дуже нагадують поради Вовка героїні казки. Урок «Попелюшки, або Соболевого черевичка» полягав у тому, що не треба бути манірною у поводженні з іншими людьми, необхідно бути щирою, як Попелюшка, тоді й щастя вас не омине. Як соболевий черевичок Попелюшки став кришталевим — окрема історія.
Добираючи особливо вишукане взуття для своєї героїні, Шарль Перро вирішив узути її в найкоштовніше в середньовічній Європі хутро, яке привозили з далекого, майже казкового для французів Сибіру. Соболеве хутро за тих часів у Франції називалося стародавнім словом, що за вимовою збігалося з іншим, яким називали скло, а також скляний чи кришталевий посуд. А оскільки видавці та й перекладачі казок Шарля Перро з кришталем спілкувалися частіше, ніж з рідкісним і майже небаченим соболевим хутром, то й примусили Попелюшку танцювати в кришталевих черевичках. Казки Перро відразу почали перекладатися іноземними мовами і мандрувати Європою, поки не потрапили до збірки братів Грімм. Але найцікавішим у цій історії було те, що, коли брати Грімм переповідали свої казки про Сплячу Красуню, Червону Шапочку чи Попелюшку, вони навіть не підозрювали, що ці оповідки мають конкретного автора. Ці історії вони вперше почули в дитинстві від своєї гувернантки-француженки і були впевнені, що це народні казки. Тож попри те, що між однойменними казками Перро і братів Грімм було багато спільного, вони все ж відрізнялися. Наприклад, Червону Шапочку в казці Ш. Перро так ніхто і не врятував, а Попелюшці в казці братів Грімм допомагала не добра чарівниця, а дерево, що виросло на могилі її матері (це традиційний мотив народної казки). Але зрештою брати Грімм не так уже й помилилися. За століття існування казки Шарля Перро насправді стали народними.