«Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
У традиційній формі «Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих» М. Будного осмислює історичну долю українських народних співців від найдавніших часів до 30-х років ХХ ст., їх роль у становленні нації і розкриває одну з найтрагічніших сторінок кобзарської історії, пов’язаної з винищенням хоронителів національної свідомості українців.
Назва й усі художньо-зображальні особливості засвідчують, що це — ліро-епічний речитативно-декламаційний твір (плач, голосіння), у якому основне місце належить важливій інформації про трагедію українського кобзарства. Оскільки плач зберігає ім’я автора, можна стверджувати, що основним поштовхом до його появи став особливий емоційний стан співця, породжений наймасштабнішою трагедією в новітній історії української нації.
Плач має вільну речитативну будову, в ньому використано усталені риторичні питання («Ой, скільки ж вас немічних, стареньких кобзарів-співців народних полягло? Да якими ж смертями вам довелося помирати?» тощо), риторичні звертання («Ой ви душі голуби.., зозулині»), які є емоційними спробами налагодження вербального контакту із замученими кобзарями; повтори кількох слів у різних частинах тексту («не вмре, вещая добрая сла…», «не вмре і не пропаде слава ваша»). У зображенні образу стражденників автор надає перевагу порівнянню замучених кобзарів з птахом, у якого у клітці голос пропадає, а на волі повертається і набирає сили.
У творі переважає дієслівна рима. Монотонно розлогий монолог звернений до загиблих кобзарів, хоча структурований він у контрастних емоційно-психологічних площинах — «сліз», «суму» та «оптимізму».
Каркас плачу формує певне коло усталених мотивів:
— звертання до загиблих у формі пестливих слів («старенькі») і перифраза («Ой ви душі голуби.., зозулині»), перерахування їхніх добрих справ і заслуг перед українством («Бо ж це ви не день, не два по Україні ходили, людям співали, на все добре научали»);
— опис могили, в яку звели співців вороги, уособлені сумнозвісною «сталінською тройкою» («серед лісу рови копали», «Копали, ніби окопи, широкії, довгії на вас могили», «в лісах глибоких, байраках темних»);
— опис незвичного простору потойбіччя, що унеможливив ушанування загиблих («Майбуть, нині звір, птиця по могилах ваших ходить, а людина гриби збирає», «в лісах могили ваші безпам’ятнії до нинішньої години»; «А як же ж би на могилоньці квіточки поклада.., по-людськи хрест постанови…»);
— риторичні питання про те, де можна вшанувати пам’ять загиблих, знайти місце їхнього останнього пристанища і поставити там християнські обереги («Ой, як нам ваші сліди тим в лісах найти?», «Де ж вам хрест постанови.., куди нам громадоньку зібра..?»);
— відчай і сум з приводу вічної розлуки, усвідомлення неможливості порятунку для кобзарів (метафора «стіна льодова») і нездійсненності бажання відшукати будь-які документальні свідчення злодіянь тоталітарної системи («Нема паперів, нема фотографії, немає написано, нема печатки / Що ви на світі ходили, на цей ясний світ гляділи»);
— формула-заклинання, яка пророкує безсмертя кобзарської справи («І хай буде так, як у солов’їв: хоч із ста один остається, а співає»).
Зміст плачу містить історію нищення українського кобзарства, страшних катувань, яким піддавала кобзарів польська шляхта («шкіри з нас іздира.., пальці рубали, щоби не міг ти ні грати, струни торкати, язики виривали… Очі, хто їден зрячий із ста був, виколювали і таких-то нас на Вкраїну пуска…»); у ньому йдеться також про голодну смерть попідтинню та злодіяння гітлерівців, котрі винищили цвіт галицьких лірників, які були в загонах УПА, підпільних з’єднаннях і боролись з окупантами («До єдиного зібрали, у душогубках подушили»).
Є в плачі свідчення про популярний лірницький репертуар, який охоплював родинно- і суспільно-побутову лірику, релігійно-ліричні пісенні твори — молитви, псальми, канти, духовні вірші («про сиріточку да про героїв України співали, Да й Господа милосердного прославля(ли)»).
Автор використав різні змістові елементи, що засвідчують злочин радянської влади проти народних співців, серед них згадує вірш «Дума про кобзарів» В. Рафальського, який поетично оповів про трагедію 30-х років. Фіксує він і реалії незалежної України, зокрема факт вшанування стрільців як національних героїв України. Новаторською є кінцівка плачу (названа в тексті речитативом). Наперекір намаганням тоталітарної влади обірвати давні кобзарські традиції духовні орієнтири славної минувшини залишаються безсмертними. Тому кінцівка голосіння нетрадиційна і більше нагадує славословіє дум — своєрідний молитвослов за невинно вбитих народних співців.
«Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій