«Потік свідомості», Що таке «Потік свідомості»?
«Потік свідомості» — художній засіб зображення внутрішнього світу людини, що полягає у безпосередньому відтворенні «зсередини» плину її роздумів, переживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу; своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього процесу; один із провідних прийомів літератури модернізму.
«Потік свідомості» нерідко називають розширеним внутрішнім монологом. Для нього характерні підкреслена увага до духовного життя особистості, спонтанність виникненні думок та образів, відсутність чіткої послідовності, поєднайня свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого, підвищена емоційність, зменшення ролі автора на користь «я» героя, безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості, глибинний психологізм тощо. Стилістично «потік свідомості» виявляється у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використання невласне прямої мови, оповідної манери, ремінісценцій, ліричних відступів, асоціацій тощо. Художній час у цьому потоці є часом «життя душі» літературного героя, що може вміщувати в собі не тільки минуле, теперішнє і майбутнє, а й бажане, уявне, омріяне та ін.
Термін «потік свідомості» належить американському філософу і психологу В. Джемсу, який у книзі «Наукові основи психології» (1890) писав: «Ми то бачимо, то чуємо, то розмірковуємо, то бажаємо, то згадуємо, то очікуємо, то любимо, то ненавидимо… Кожна думка, яку ми маємо в даний момент про даний факт, строго кажучи, єдина і має подібність споріднення з іншими нашими думками про той самий факт». В. Джеме заперечував існування об’єктивної реальності, утверджуючи пріоритет свідомості людини, що постає у вигляді потоку ріки, який є безупинним і в якому думки, почуття, раптові асоціації постійно змінюються і химерно переплітаються.
«Потік свідомості» уперше використали сентименталісти: Л. Стерн у романі «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1767), С. Річардсон, Ж. Ж. Руссо та ін. Цей засіб застосовували і реалісти XIX ст. (Стендаль, Ф. Достоєвський, Л. Толстой та ін.). У модернізмі такий засіб абсолютизується, нерідко перетворюючись на основний спосіб організації художнього тексту, провідний стилістичний прийом, загальний метод зображення дійсності, що претендує на певну універсальність.
Класичні зразки літератури «потоку свідомості» створили Дж. Джойс, М. Пруст, В. Вулф та ін.