Пісня про кохання «Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Мотив нещасливого кохання — один з найпоширеніших у ліричних піснях про кохання, що надає їм особливо сумного і журливого звучання. Пісня «Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже…» теж належить до цієї групи. Її зачин побудовано у формі паралелізму, який одразу переводить інформативний характер твору на рівень поезії й надає їй особливого емоційного звучання, налаштовує на відповідне сприйняття.
Кожна із трьох композиційних частин пісні має власне емоційно-психологічне забарвлення. Перша побудована у формі діалогу, репліки якого сприяють розгортанню думок дівчини і козака. Розмову починає дівчина, слова якої засвідчують хвилювання за власне майбутнє:
Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже.
Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже.
Ой хоч сватай, хоч не сватай, хоч так присилайся,
Щоб та слава не пропала, що ти залицявся.
Козак прямо і лаконічно повідомляє причину своєї відмови, пов’язану із соціальною нерівністю:
Ой коли б ти, дівчинонько, трошки багатенька,
Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька.
З «передирок» дівчини і козака стає зрозуміло, що стало на заваді їхньому одруженню. Не дійшовши взаємної домовленості, закохані обмінюються словесними закляттями на долю, які унеможливлюють щасливий шлюб (формула неможливого):
«Бодай же ти, дівчинонько, тоді заміж пішла,
Як край битої дороги рута-м’ята зійшла».
«Бодай же ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у млині на камені кукіль уродився».
Ця композиція створює емоційно-напружену, експресивну сценку, пов’язану зі з’ясуванням стосунків закоханими.
Друга частина пісні — своєрідний роздум-утішання «зовнішньої особи», оптимізм якої передано за допомогою образу «рути зелененької» (дівчина незаймана!), постійного епітету «молоденька», повтору «цей покинув, другий буде» і символічної картини майбутньої долі зрадливого козака:
Цей покинув, другий буде, другий буде кращий.
А цей буде у болоті над чортами старший.
Сюжетний розвиток долі героїв у спокійно-об’єктивному форматі відбувається у третій частині. Ланцюгово-асоціативне комбінування тексту розкриває картини життя персонажів у поєднанні з описами природи. Перехід від природних явищ до людини пов’язаний з розгортанням змісту, акцент перенесено на життєві реалії:
Край битої доріженьки рута-м’ята зійшла.
Молодая дівчинонька та вже й заміж пішла.
А у млині на камені кукіль не зіходить.
Старий козак, як собака, по вулицях ходить.
Ой у млині на камені кукіль не вродився.
Старий козак, як собака, й досі не женився.
Моральна оцінка зображених подій проступає у «ворожінні» щодо майбутнього козака («цей буде у болоті над чортами старший»), подоланні формули неможливого в зображенні долі дівчини (вийшла заміж, щаслива), неможливості подолати спрямоване на козака закляття («досі не женився»), порівнянні його із собакою, що має негативне забарвлення.
Пісня про кохання «Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій