Пісні літературного походження. Український фольклор. Конспекти лекцій
Між фольклором і літературою завжди існував тісний взаємозв’язок. Народна творчість надихала багатьох письменників, література впливала на розвиток фольклору. Багато авторських пісень з часом ставали народними, бо своєю поетикою вони були близькі до народних пісень, функціонували за фольклорними законами. Адже в минулі віки пісня передавалася усно і через рукописні збірники. Тому, як і народна, авторська пісня змінювалася, побутувала в різноманітних варіантах, поступово втрачала авторство і починала сприйматися як народна.
Пісні літературного походження — поетично-музичні твори, перейняті народом від письменників і композиторів.
Багато з них були настільки популярними, що пережили не одне покоління людей. Радісні й журливі, сповнені тривоги і мрій про щастя, вони вростали в культуру і духовну сферу народу. Змінюються покоління, історичні обставини, та не втрачають своєї чарівності романс «Дивлюсь я на небо…» М. Петренка, лірична пісня «Стоїть гора високая…» Л. Глібова тощо.
Особливий пласт пісень («Засвіт встали козаченьки…», «На городі верба рясна…», «В кінці греблі шумлять верби…», «Ой не ходи, Грицю…» та ін.), що живуть в народі як прекрасні фольклорні твори, належить легендарній поетесі середини ХVІІ ст. Марусі Чурай.
Найпопулярнішою наприкінці ХVІІІ ст. стала пісня «Їхав козак за Дунай…», автором якої був козак Семен Климовський. На початку XIX ст. вона стала популярною в Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Англії та інших країнах Європи. Своєю наспівністю і теплим ліризмом твір привабив композиторів Л. ван Бетховена, К. Вебера, М. Дальвімара та ін. Перероблений німецьким поетом Х. Тідге твір під назвою «Козак і дівчина» було включено до енциклопедії фольклорних творів «Музичні скарби німців».
В українській народній пісенній поезії широко побутують твори Т. Шевченка, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, С. Руданського, І. Франка, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, Б. Лепкого, Лесі Українки, Олександра Олеся, П. Тичини, А. Малишка, В. Симоненка.
До літературних творів належать і пісні-гімни. Найдавніші гімни зафіксовані в літературах ранніх держав Єгипту, Месопотамії, Індії. У Давній Греції вони були культовими піснями на честь богів: пеан — хвалебний гімн Аполлону; дифірамб — урочистий хоровий твір на честь Діоніса. Культові пісні створювали й інші народи. У часи Середньовіччя поширеними були хорали — релігійні співи в католицькій церкві. Християнські гімни і тепер є складовою церковних богослужінь.
Гімн (грец. hymnos — урочиста пісня) — урочиста пісня, яка вживається переважно як державний символ.
Поряд з терміном «гімн» використовують українське слово «славень».
В Україні роль гімну виконувало чимало патріотичних пісень: середньовічні кондаки (жанр церковної гімнографії), «Пісня про Байду», «Ой на горі вогонь горить…», «Ой на горі та й женці жнуть…». Гімни мали й українські емігранти Америки та Канади — «За тебе, Україно…» В. Щурата і «Для тебе, Україно, живем…» О. Грицая. Національними гімнами у різні часи були «Не пора, не пора, не пора!..» І. Франка, «Де єсть руська отчина?..» І. Гушалевича, «Дай же, Боже, добрий час…» Ю. Добриловського.
Слова Державного гімну незалежної України «Ще не вмерла Україна…» П. Чубинського поклав на музику М. Вербицький. Уперше його текст із нотами було надруковано 1865 р. Пізніше М. Лисенко, К. Стеценко та інші композитори створили власні мелодії до твору П. Чубинського.
Українці мають і свій релігійний гімн — «Молитва» («Боже, великий, єдиний…») М. Лисенка на слова О. Кониського.
Пісні літературного походження. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій