Радянський псевдофольклор. Український фольклор. Конспекти лекцій

Радянський псевдофольклор. Український фольклор. Конспекти лекцій

За радянських часів фольклор перебував під ідеологічним контролем. Від фольклористів вимагали активного втручання в процес масової художньої творчості з метою цілковитого підпорядкування ідеологічним завданням. На офіційному рівні визнавали народними тексти, які не мали нічого спільного з традицією і творчістю народу. Результатом прямого чи опосередкованого замовлення радянської влади став «замовний» фольклор з виразним політичним, класовим навантаженням. Насправді це псевдофольклор, покликаний витіснити справжню народну творчість.

Псевдофольклор (грец. pseudos — обман і англ. fоlk-lore — народна мудрість) — кон’юнктурна імітація фольклору.

Як правило, зразки радянського псевдофольклору були авторськими творами, стилізованими під фольклорні. Авторами окремих новотворів були Ф. Кушнерик, Є. Мовчан, В. Перепелюк, З. Водоп’янов, П. Носач, С. Щуплик, Л. Шпинай, Параска Амбросій, Фросина Карпенко, Христя Литвиненко та ін. З огляду на штучність цих творів техніка конструювання їх швидко змінилася, поступившись спільній праці вихідців з народу та їх партійних наставників. Відтак у різних збірниках та антологіях серед «паспортних» даних фольклорних творів з’явилися такі зауваги: «записано від колгоспного хору», «записано від самодіяльного хору робітниць промартілі», «записано від стахановської ланки колгоспниць-тисячниць», «записано від групи комсомольців» тощо. У передмові до збірника «Песни и думы Советской Украины» (1951) М. Рильський зауважив народження унікального явища — колективної творчості колгоспних бригад: «Разом у праці, разом і в пісні! Це воістину риса нового побуту, нового життя». Про «керівну роль» партії у творчому процесі йшлося і в тодішніх підручниках: «Наша партія спрямовує розвиток радянської науки про народну творчість, як спрямовує вона й саму народну творчість».
З 20-х років ХХ ст. фольклор почали розглядати як реалістичну колективну творчість трудящих мас з виразним матеріалістичним поглядом на життя. Джерелом формування нових фольклорних традицій було проголошено соціалістичну перебудову життя.
У радянському псевдофольклорі відобразились політичні реалії (жовтневий переворот, іноземна воєнна інтервенція, класова боротьба, формування войовничого атеїстичного світогляду), політичні оцінки керівників комуністичної партії (Леніна, Сталіна, Кірова, Фрунзе, Чапаєва, Будьонного, Котовського) і характерних явищ епохи (індустріалізації, колективізації, праці на фабриках, заводах, шахтах, возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною тощо). Поетика цих творів була бідною, сірою, слабкою, вражала примітивністю і дешевою сутністю. «Повсюдним лихом» назвав М. Рильський твори-покручі, які не мають нічого спільного з поезією:

Я працюю ланковою,
Милий — на будовах,
Ми працюємо обоє
В чудових умовах.

Або:

Хай цвіте Волинь барвінком,
Я візьмуся в боки.
Конституція дала
Нам права широкі.

Серед найвідоміших збірників радянського псевдофольклору — «Закон нам дав великий Сталін» (1938), «Сонце з Кремля (Народні пісні про Конституцію)» (1939), «Орденоносці-стахановці квітучої соціалістичної України» (1938), «Народні пісні про радянську жінку» (1938), «Поети колгоспного села» (1940), «Ленін і Сталін в піснях українського народу» (1940), «Великому Сталіну» (1949), «Сонце з Кремля» (1949) тощо.
Жанрова палітра радянського псевдофольклору була досить строкатою: пісні (революційна пісня, пісня-стогін, пісня-жарт, пісня-сарказм, пісня-сатира тощо), думи, коломийки, частівки, казки, перекази, легенди, анекдоти, прислів’я і приказки.

Функціонально псевдофольклор — мистецтво масове, в якому, з погляду вчених, «індивідууму взагалі немає місця, оскільки у світі, що твориться таким мистецтвом, немає персональної емоції, немає Особи — є лише узагальнені, типізовані, стандартизовані прояви певної соціальної чи національної групи. Як всяка ідеологія, таке мистецтво агресивно-нав’язливе, тут домінує прагнення підкорити своїм стереотипам кожного, хто потрапляє у зону його впливу, деперсоніфікувати його, зробити “гвинтиком” величезного механізму» (Ю. Чекан). Усі фольклорні псевдотвори радянської доби не мають жодного естетичного значення, засвідчують тільки факт брутальної наруги над народним мистецтвом.

Радянський псевдофольклор. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *