Рембо Артюр (1854—1891) — французький поет межі XIX — XX ст., один з найяскравіших представників символізму. Увиразнюючи у поезії «припливи» й «відпливи» власного внутрішнього життя, він зробив ряд художніх відкриттів, що прокладали шлях модерністській ліриці XX ст.
Відомі поезії і збірки віршів: «Коваль», «Венера Анадіомена», «Відчуття» (1870), «Голосівки» (1871), «П’яний корабель» (1871), «Осяяння» (1872), «Останні вірші» (1873), «Сезон у пеклі» (1873).
Народився Артюр Рембо 20 жовтня 1854 р. у провінційному містечку Шарлевілі в родині кадрового офіцера Фредеріка Рембо. Батько сімейства навіть після того, як вийшов у відставку, вдома не жив, тож діти його майже не знали. Із шести років у маленькому хлопчикові пробуджуються творчі здібності, але мати не схвалює нахили сина, вона мріє бачити його заможним фермером. Батько ж залишився для сина чужою людиною. Незатишний світ дитинства Рембо згадує у вірші «Семилітні поети» — у сім років він писав романи про свободу, хоча оточували його відчуженість, «клозетна прохолода» і «цвіль стін». Артюр блискуче навчався у колежі, особливих успіхів досяг у вивченні латини. Тут він зустрів молодого викладача Жоржа Ізамбара, який прищепив йому любов до віршування. У 1869—1870 рр. були надруковані деякі вірші Рембо, написані латинською та французькою мовами. Проте юного Рембо вабить свобода, далекі мандрівки. Ще школярем він чотири рази тікав з дому. Так, наприкінці серпня 1870 р. юнак утік до Парижа, аби «особисто» допомогти поваленню імперії, однак його повернули додому. Згодом він ще кілька разів повторював такі втечі, а останнього разу навіть побував у збройних лавах Паризької комуни. У 1871 р. після створення натхненних комунарських віршів та зниклого «Проекту комуністичної конституції», написаних перед поразкою Паризької комуни, Рембо розробляє свою теорію «поета-ясновидця», яку ілюструє такими блискучими поезіями, як «П’яний корабель» та «Голосівки».
На вересень того ж року припадає його зустріч з П. Верленом та переїзд до Парижа. Протягом 1872—1873 рр. поети вдвох мандрують Бельгією та Англією. Завершиться їхнє товаришування тим, що під час суперечки Верлен випадково прострелить рембо руку і на два роки потрапить до в’язниці. Упродовж 1872—1873 рр. Рембо створив поезії, що увійшли до збірки «Останні вірші» (1872), та вірші у прозі («Осяяння», 1872—1873). У 1873 р. він написав сповідальний твір «Сезон у пеклі», який став підсумком його поетичної творчості. І надалі його життя проходить у постійних змінах місць проживання: Бельгія, Англія, Німеччина, Швеція, Італія — така карта подорожей «мандрівного поета», яка з 1880 р. поповнюється африканськими та азіатськими країнами: Сомалі, Ємен, Ефіопія, двадцять разів він ходить із караванами до Аддис-Абеби. Того ж року Рембо повертається до Шарлевіля, де працює на фермі матері. У 80-ті роки Рембо залишив поезію, його охопила творча криза. У 1880 р. після кількох спроб покинути Шарлевіль, Францію та й Західну Європу взагалі Рембо переїхав до Східної Африки, де служив у торговельних фірмах і займався комерцією, На батьківщину до матері він повернувся вже смертельно хворим. У 37-річному віці йому ампутували ногу. 10 листопада 1891 р. Артюр Рембо помер від саркоми у Марселі на руках своєї сестри Ізабелли. Творчий шлях Рембо тривав усього чотири роки. За цей короткий час він створив декілька десятків поезій та дві збірки віршів у прозі. Всесвітня слава прийшла до поета вже після його смерті. А. Рембо сприяв появі авангардизму в поезії. Тематика його творчості розмаїта. Артюр Рембо звертався до вічних тем добра і зла, висловлював співчуття до знедолених, ненавидів буржуазний світ з його жорстокими законами. Із захватом поет сприйняв Французьку революцію 1871 р. Поетичним гімном революції стає вірш «Руки Жанни-Марі». Руки жінки уособлюють такі вічні поняття, як материнство і кохання, заради чого жінка здатна й на помсту. Після поразки революції вірші Рембо змінилися інтонаційно. У них з’являються мотиви приреченості, безнадії, трагізму. Поет захоплюється більше експериментами у галузі віршування. У вірші «П’яний корабель» поет символічно виклав свій намір стати на самостійний шлях у мистецтві, пророчо передбачив трагічність власного життєвого шляху. У вірші «Голосівки» Рембо переступає межу віршової традиції — використовує верлібр. Завдяки цьому йому вдається вивільнити енергію, розкрити думки, почуття в нетрадиційній формі.