Ренесансний реалізм у літературі 17 століття. Зарубіжна література 17-18 століття
Ренесансний реалізм продовжував демократичні традиції гуманістів Відродження.
Сам термін «ренесансний реалізм» було взято літературознавцями з тією метою, щоб позначити ту частину художнього надбання 17 століття, яка не могла бути віднесеною ані до класицизму, ані до бароко і безпосередньо була пов’язана з ідеями та естетичними позиціями гуманістів Відродження.
Тим більше умовний характер мав сам термін «реалізм», адже у творах письменників, яких ми можемо віднести до цього напряму, навіть не порушувалося питання про відображення внутрішнього світу людини, її почуттів, переживань та пристрастей. Незважаючи на це, ренесансний реалізм зіграв, безумовно, позитивну роль у становленні реалізму взагалі. Його історична заслуга полягала, головним чином, у проведеній ним рішучій боротьбі з аристократичною надмірною вишуканістю літератури бароко, з притаманною їй фальшивою ідеалізацією феодального суспільства та з її манірним, преціозним складом.
Яскравий представник цього літературного напряму у 17 столітті Лопе де Вега протиставляв песимізму, відчаю поетів бароко невичерпну оптимістичну енергію своїх блискучих комедій, сповнених сонця та життєвих сил. Лопе де Вега разом з тим відкидав «вчену» догму класицистичної теорії, виступаючи за вільне натхнення митця та його близькість до народних мас.
Письменники — представники напряму ренесансного реалізму — спеціально і усвідомлено вибирали «низинні» форми, відтворюючи «грубу» правду життя. Серед жартів та у ряді непристойних каламбурів зустрічалися дуже глибокі за своєю соціальною суттю ідеї про те, що «земні блага є загальним надбанням, що вони не повинні належати одній людині більше, ніж іншим».
Ренесансний реалізм у літературі 17 століття. Зарубіжна література 17-18 століття
Повернутись на сторінку Зарубіжна література 17-18 століття