Роальд Дал. Основні твори. Біографія і творчий шлях.

1. Аналіз твору Роальда Дала «Раз плюнути»

2. Аналіз твору Роальда Дала «Чоловік з Півдня» 

3. Література Великої Британії ХХ ст.

4. Зарубіжна література ХХ ст. Загальний огляд

 

Роальд Дал (1916—1990)

Один із найпопулярніших англійських письменників сьогодення Р. Дал, твори якого активно використовує масова культура (Джоан Роулінг зізналася, що Гаррі Поттера вона «вивудила» зі світів Дала), визнаний співвітчизниками класиком національної літератури. Цьому не перешкодила навіть його репутація нестриманої людини, яка керувалась власними примхами і будь-де могла бовкнути будь-що (І. Берлін).
Оскільки Р. Дал вважав, що поширення комунізму дорівнює за небезпекою для людства гонці ядерних озброєнь, в умовах радянського тоталітаризму твори англійського письменника не видавались. Нині український читач відкриває для себе художній світ митця.

 

Роальд Дал. Основні твори. Біографія і творчий шлях.

Р. Дал народився 13 вересня 1916 року в Кардіффі, більшу частину життя прожив у Великій Британії. Становлення письменника відбулося у США, тому він довго друкувався спершу в Америці (1940—1970), а потім на батьківщині. Успіх супроводжував Дала як автора новел саспенсу, адресованих дорослим, і як неперевершеного дитячого письменника. Бестселерами ставали збірки новел для дорослого читача («Схожий на тебе», 1953; «Цьом, цьом», 1960; «Сука», 1974) і книжки для дітей, серед яких особливо компліментарно критика і публіка оцінили химерні фантазії «Джеймс і велетенський персик» (1961) та «Чарлі і шоколадна фабрика» (1964). Із 60-х років ХХ ст. Дал вважався «найавторитетнішим сучасним дитячим письменником». Плідною була робота в кіно, де за його сценаріями знято чимало фільмів — від анімаційних до шпигунських бойовиків, серед яких найвідоміший про Джеймса Бонда «Ти живеш тільки двічі» (1967).
Обставини раннього дитинства визначально вплинули на формування у Дала самовідчуття аутсайдера. Батьки, норвежці за походженням, спілкувались вдома норвезькою, читали і переповідали дітям переважно норвезькі міфи і легенди (образ Валгалли для загиблих пілотів і ототожнення хмар із валькіріями неодноразово відгукнуться у його «дорослій» творчості), щороку виїздили на літній відпочинок до Норвегії. Мати так і не звикла до Британії, і хоч Роальд виріс у щасливій і дружній родині, відчуття іншості, чужості, ізольованості, закріплене сімейним укладом, сформувалось у нього з дитячої пори.
Це відчуття зміцніло у школі (він змінив їх кілька за неповних десять років навчання (1924—1933)), директор якої брутально обізвав матір Роальда «іноземкою, яка нічого не тямить в облаштуванні британської системи освіти», коли вона запротестувала проти тілесних покарань. Р. Дал потрапив до чужого, жорстокого і принизливого світу, зненавидівши все, що було з ним пов’язано. Змінилися назви шкіл, але незмінними були основні принципи британського виховання: «Це завжди були дні жаху, жорстокої дисципліни, заборони розмовляти у спальнях, бігати коридорами, жодного порушення розпорядку чи прояву неохайності, тільки правила і самі тільки правила, яким слід було коритись. І жах невідворотності покарання різками постійно висів над нами, наче жах смерті». Дал зіткнувся з узаконеною традицією знущання старшокласників над молодшими школярами, «які автоматично ставали рабами. Я був йому за лакея, кухаря, покоївку і розсильного, зобов’язаний був робити за нього буквально все… У мороз чи сніг я повинен був вранці після сніданку бігти до вбиральні (яка знаходилася в окремому неопалюваному приміщенні) і до появи Фокслі гріти своїм тілом сидіння унітаза». Слова наратора з новели «Скакун Фокслі» є автоцитатою з автобіографічної повісті «Хлопчик». Про пряму співвіднесеність із життям автора свідчить і кульмінація твору, коли наратор називає себе і багатозначно резюмує: «1907 року я вчився у Рептоні». У цій школі зазнав принижень і автор повісті.
Дал, як міг, опирався нав’язаній системі приниження: лягав спати, повертаючись обличчям у бік домівки, симулював симптоми апендициту, відмовився скористатись правом старшого на знущання, погано вчився.
Стилістику рапортів шкільних вчителів зі збереженням орфографії він фактографічно зафіксував у своїх текстах, що створює синтетичний, модерністський за природою колаж («Пощастило. Як я став письменником»). Фрагментарна композиція, яку полюбляє Дал (він постійно експлуатує віднайдений, апробований і органічно засвоєний художній прийом), не руйнує новелу, а збагачує її додатковою семантикою, створюючи ефект повноти і багатомірності життя за максимальної концентрації новелістичного світу.
Слова вчителів звучать як образливий вирок: «Я ще не зустрічав хлопця, який би так уперто писав прямо протилежне тому, про що він думає. Він здається неспроможним викласти думку на папері»; «Упертий нечупара. Лексика недбала, речення погано побудовані. Він нагадує мені верблюда». Дал інтенціонально нагромаджує докази байдужості та вияву нетолерантності вчителів, апелюючи до класичних образів «монструозних» учителів Діккенса. Їх прямі нащадки — вчителі з роману Дала для дітей «Матильда» (1988). Тип жорстокого лицеміра, який сповна використовує владу, Дал уперше втілив в образі одного з колишніх своїх наставників, який пізніше став архієпископом Кентерберійським. Він карав різкою до крові, а потім примушував жертву змивати сліди наруги спеціальною губкою. Це змусило митця замислитись над проблемою морального авторитету наставника, вчителя, пастиря: «Я почав сумніватись у релігії і навіть у Всевишньому. Якщо цей чоловік, говорив я собі, один з обраних на землі, то тоді щось не так із самою ідеєю обраності».
По закінченні школи в 1934 р. Дал починає працювати у компанії «Шелл» і вирушає до Африки. Він мав сповна екзотики і подорожей, про які мріяв під час навчання у школах: «Там усюди були жирафи, слони, зебри, леви й антилопи і, ясна річ, змії, включно до чорної мамби. Це єдина змія на світі, яка переслідуватиме тебе, якщо побачить. І коли наздожене і вкусить, краще одразу починай молитись. Я навчився витрушувати черевики, перш ніж взувати їх, перевіряючи, чи нема там скорпіона чи когось подібного; я захворів на малярію і лежав три дні у лихоманці з температурою 40,5 градусів». Дал говорив мовою суахілі і спускався у копальні, де добувають алмази, ходив у шортах і вперше у житті був далекий від обмежень, норм і стандартів пихатого англійського суспільства: «Мені подобалось усе. Тут не було згорнутих парасольок, котелків, одноманітних сірих костюмів, і я жодного разу не їхав автобусом чи поїздом». Цей досвід певною мірою прилучився до кристалізації свідомості аутсайдера, оскільки увиразнив і окреслив відмінний від традиційно англійського модус життя, уможливив інший ракурс бачення світу.
Після вступу Британії у Другу світову війну Дал записався у Королівський повітряний флот (RAF). Після півроку навчання у Найробі мав самостійно перегнати літак до місця дислокації ескадрильї, але через неточні вказівки старшого офіцера зазнав аварії і ледве не загинув у Лівійській пустелі. Шість місяців у шпиталі Александрії пов’язані з важкими фізичними та душевними стражданнями, гострим розумінням абсурдності того, що ледве не відібрало життя — необхідності коритися чужій волі.
У квітні 1941 року Дал приєднався до своєї ескадрильї, яка базувалася в Греції. Його перше враження: «RAF мали 18 “харикейнів” проти щонайменше тисячі німецьких літаків». Десять днів безнадійних повітряних боїв з переважаючими силами ворога, намарні спроби охорони британських кораблів, яких не було у вказаних командуванням місцях, закінчились тим, що рештки ескадрильї (п’ять літаків) переправили до Єгипту. За ці десять днів він став справжнім вояком, збив п’ять літаків, знову переконався, що бездарна стратегія і серйозні прорахунки вищого командування спричинили невиправдані людські жертви, провал військової кампанії. Наприкінці ХХ ст. авторитетний британський історик Дж. Террен підтвердив особисті враження Дала часів війни: «Стратегія RAF у Греції неминуче вела до поразки».
Напади нестерпного головного болю, що був наслідком поранення, змусили його залишити RAF. З січня 1942 року він виконував обов’язки помічника військового аташе Британії у Вашингтоні. Як стверджував М. Вест, «зазвичай дипломати низького рангу, і Дал не є винятком, займались і розвідкою». У США він зустрічався з Ф. Рузвельтом, Г. Воллесом, Г. Труменом, розмежовуючи ділові відносини й особисті симпатії.
У 1943 р. Дал, використовуючи популярні серед пілотів побрехеньки і байки, написав оригінальну та незвичну для нього «фентезійну» історію про маленьких істот — гремлінів. Як вважали пілоти RAF, саме гремліни, які жили у винищувачах і бомбардувальниках, продірявлювали обшивку, руйнували мотори, спричинювали руйнації літаків і загибелі людей. Дал розгорнув цей сюжет, зобразивши гремлінів як ворогів людства, які заселили Землю своїм народом. У цьому їм активно і вигадливо допомагають дружини — фіфінелли і діти — віджети. Розголосу книги значною мірою сприяли чудові ілюстрації Волта Діснея. Компанія Діснея купила права на екранізацію твору, однак фільм знятий не був. Дал пізніше визнав певну недопрацьованість сюжету, зазначивши, що саме він запровадив назву «гремліни» в літературу.

У 1952 р. на обіді у Ліліан Хелман він познайомився з голлівудською акторкою Патрисією Ніл, яка стала його дружиною. У 1954 р. подружжя оселилося на старій фермі за 30 миль від Лондона. Дал збудував там хатинку, облаштувавши в ній робочий кабінет. З 1961 р., починаючи з «Джеймса і велетенського персика», і до кінця життя щороку друкував по книжці, адресуючи їх дітям чи дорослим. Книги збурювали галасливу дискусію у пресі. Постійним персонажем світської хроніки був Р. Дал — тонкий гурман і колекціонер вин, знавець антикваріату та орхідей, азартний відвідувач іподромів і собачих перегонів, скандаліст, якого в 1979 р. викинули з Керзон-Клубу через уїдливі репліки на адресу завсідників. Маючи неабияку популярність, будучи нагородженим багатьма літературними преміями, він усе одно почувався аутсайдером. Якщо дитячий читач беззаперечно визнав його майстерність, то доросла аудиторія зберігала, як вважав письменник, певний скепсис стосовно його таланту. Тому, коли Дала нагородили орденом Британської імперії, він відмовився його прийняти. Він бачив себе щонайменше сером Роальдом Далом.
Помер Р. Дал 23 листопада 1990 року в Оксфорді. Його було поховано на цвинтарі церкви Св. Петра і Св. Павла.

 

Літературна творчість Роальда Дала

Естетизм митця і його «чорний» гумор, вміння розповідати історії і тримати інтригу ставить Р. Дала в розряд авторів напрочуд цікавих і глибоких.
У його творах поміркований читач знайде передусім оригінальну візію сучасності і нас самих у різних життєвих ситуаціях.
Оскільки Дал писав і для дітей, і для дорослої аудиторії, критики висловлювалися про нього як про «двоголового творця», «гіркого» для дорослих і «солодкого» — для дітей. Коли прокоментувати це попросили самого письменника, він сказав: «Абсолютно неприпустимо бачити в мені двох різних людей, це зовсім не так». Для такого твердження, безумовно, він мав підстави. Його творчість є завершеним цілим, змістовною спільністю всіх його творів, відвертим іронізуванням над традиційними суспільними інститутами, стереотипними, загальноприйнятими етичними нормами, банальною і зужитою конвенціональністю між громадою та індивідом. Тотальна руйнівна іронія є визначальним концептом творів Дала незалежно від їх адресації. Іронічна авторська свідомість організовує художній універсум, розраховуючи на певну емоційну віддачу, постійно апелюючи до читацького інтелекту і спонукаючи його до співтворчості. Він виявляє підстави не довіряти як окремій людині (мила і привітна жіночка у «Домовласниці» — холоднокровний вбивця, що підстерігає чергову жертву; священик із «Насолоди пастора» — переодягнений ниций торговець; беззахисний старий під дощем у «Парасольці» — винахідливий злодюжка-алкоголік), так і суспільно-цивілізаційному процесові. Скляний ліфт Віллі Вонка («Чарлі і шоколадна фабрика») може рухатись у будь-якому напрямку — «наверх і звідси», долаючи межі будь-якого простору («…ліфт пробив дах фабрики і у промінні яскравого сонячного світла стрімко летів у небо. За п’ять секунд вони вже були на висоті тисячі футів»), але це рух нізвідки в нікуди: «Стояти на скляній підлозі посеред неба було моторошно і дивно, але найстрашнішою була абсолютна пустота під ногами».
Візуальна «пустота» дитячої книжки обертається жахним і жорстоким вакуумом соціуму, в якому слово ніколи не є значущим і змістовним, думка завжди виявляється облудною, а істина, вкотре виклично демонструючи свій релятивізм, — справедливою та достовірною лише в конкретному часовому проміжку.
До літературної діяльності, за спогадами Дала, його підштовхнула одна з вашингтонських зустрічей. У шкіці «Як я став письменником» він докладно переповідає обставини знайомства з відомим американським письменником-мариністом Ч. С. Форестером, який збирався написати нарис про людину на війні, спираючись на реальний фронтовий досвід. Фронтовиків тоді у США було небагато, тому Форестер попросив Дала розказати про найцікавіший чи найпам’ятніший епізод війни. Розмова заважала ланчу, і співбесідники вирішили, що Дал викладе свої спогади на папері як тези для подальшої роботи Форестера: «Того вечора у маленькому будиночку, де я самотньо мешкав на околиці Вашингтона, я сів за стіл і написав оповідання. Я почав о сьомій і закінчив опівночі… Вперше в моєму житті я був повністю заглиблений у те, що робив… Записувати на папері було неважко. Історія, здавалось, розказувалась сама, і рука, що тримала олівець, швидко рухалась сторінкою. Задля сміху, коли закінчив, я дав цьому назву. Я назвав це “Раз плюнути”».
Форестер, не правлячи текст і не доводячи до відома автора, передав оповідання до «Сатердей івнінг пост». Там, змінивши назву на «Збитий над Лівією», його надрукували і виплатили автору 900 доларів гонорару. Повідомляючи про це Дала, Форестер захоплено писав: «Ваше оповідання блискуче. Це робота обдарованого письменника. Чи знали ви, що ви — письменник?». Оповідання та есе Дала у 40-ві роки друкували всі відомі американські тижневики. Як він не без марнолюбства зазначив: «Мені жодного разу не відмовили».

Роальд Дал Основні твори Біографія і творчий шлях, роальд дал коротка біографія, роальд дал книги

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *