Романтизм, Що таке Романтизм?
Романтизм (франц. romantisme, від лат. romanus — римський) — літературний напрям, який сформувався на противагу класицизму. Виник він наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії та Франції, на початку XIX ст. поширився у Польщі, росії, Австрії, згодом охопив інші країни Європи, Північної і Південної Америки. У XVIII ст. романтичним називали все незвичайне, фантастичне, дивне, таке, що зустрічається лише в романах, а не в житті. На межі XVIII—XIX ст. термін «романтизм» означав новий літературний напрям, протилежний класицизму.
Романтизм як новий тип свідомості та ідеології, що охопив різні сфери людської діяльності, був пов’язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних орієнтацій і цінностей. Визначальними для нього стали такі риси, як заперечення раціоналізму доби Просвітництва, відмова від реалістичного зображення дійсності, неприйняття буденності і звеличення «життя духу», культ почуттів, заглибленість у внутрішній світ людини, захоплення фольклором, давньою історією, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо. В естетиці романтизм протиставив класицистичному «наслідуванню природи» творчу активність митця з його правом на самобутність та оригінальність. Мистецтво підноситься до рівня найвищої цінності і сприймається як вияв глибинної суті та сенсу життєдіяльності. Романтизм відкидає нормативність, понад усе цінується творча свобода, фантазія. Теоретики романтизму обстоювали розімкненість літературних родів і жанрів, взаємопроникнення різних видів мистецтва тощо. Заслуга романтиків полягає в розвитку жанрів історичного роману і драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу.
Надзвичайного розквіту досягла лірична поезія і пісня. Водночас у різних країнах романтизм виявив специфічні риси, виконував особливі соціально-історичні і культурні функції. Провідними тут були мотиви трагічної Долі особистості, «світової туги», «космічного песимізму» (Ф. Шатобріан, Дж. Байрон, Е. Гофман та ін.). У країнах Центральної та Південно-Східної Європи домінантою романтизму став національно-визвольний рух, взаємовідносини особистості з колективом людей, мотив «національної туги» тощо.
Утвердження національної незалежності значною мірою визначило розвиток романтизму в США, сприяло появі творів різних жанрів (Ф. Купер, Е. По, Г. Лонгфелло, Г. Мелвілл та ін.). У романтичній літературі Росії набула поширення романтична поема з такими ж ознаками ліро-епічного жанру, як у Дж. Байрона (поеми К. Рилєєва, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова та ін.). В Україні провідна роль в утвердженні романтичного типу творчості належить П. Кулішу і Т. Шевченку. Наприкінці XIX ст. романтичні ідеї набули в європейській (Г. Гауптман, Г. Ібсен, М. Метерлінк) і в українській (Леся Українка) літературах нового звучання, що дало можливість окреслити їх як ідейно-стильову течію під назвою неоромантизму.